Розділ «Частина І Попівна з Рогатина»

Сіде зітхнув і вийшов геть із хазяйських покоїв, широко посміхаючись: звички норовливої рабині для євнуха теж були нестерпними – тільки от зірвати свій гнів він не мав на кому…

Роксолана прибула в Баб-ус-сааде пізно ввечері в закритому візку. Чорні як ніч євнухи заштовхали її в довгу непривітну кімнату, де вже спало близько сотні (якщо не більше!) мешканок гарему, розпатланих і злих. Жінки лежали на великих смугастих матрацах, як заманеться розкиданих на підлозі. Однак Роксолані не дали навіть такої жалюгідної підстилки, тому вона знайшла вільний куток, присіла про сто на голу підлогу, поклала під голову мізерний вузлик і, по-котячому згорнувшись клубочком, міцно заснула.

Ранком її впустили у загальні покої, де ліниво тинялися молоді, недбало вдягнені одаліски й брудні недоглянуті служниці. Обмивання відбувалися в маленькій кімнатці, у підлозі якої було пробито отвір для зливу брудної води.

Роксолана не розуміла, куди вона потрапила. У гаремі Ібрагіма було чисто, тепло й затишно, тут же панував цілковитий безлад, всюди валялися брудні ганчірки й вузлики з убогими пожитками. То це і є нижній гарем султанського палацу, чи що?!

Зненацька з бічних дверей у загальні покої увійшла пишнотіла красуня, від якої одаліски й служниці кинулися врозтіч, мерщій звільняючи дорогу. Красуня ступала твердо й упевнено, її випещене тіло проглядало крізь тонку прозору шовкову тканину розкішної довгої сорочки. Невеликий почет розштовхував і збивав з ніг тих, хто забарився, прокладаючи дорогу своїй пані.

Порівнявшись із Роксоланою, красуня грубо штурхонула її зі словами:

– Ну от, ще м’ясо прибуло!

Не втримавшись на ногах, струнка русинка розтягнулася на брудній підлозі під презирливий регіт одалісок і служниць.

Роксолані було до сліз кривдно. Вона стиснула маленькі кулачки й крикнула в спину кривдниці:

– Навіщо ж так грубо?! Я ж не зробила нічого поганого.

– Що за нахабність?.. Хіба можна промовляти отак до самої ікбал[28]?.. – поповз по кімнаті стривожений шепіток.

– Мені щось почулося? – гордовито спитала в оточуючих красуня. Всі одразу замовкли, вичікуючи, чим закінчиться сутичка між могутньою пані й новенькою рабинею. Ікбал повільно повернулася й пішла назад до русинки. Її очі метали блискавки…

Але в цю мить, різко прочинивши інші двері, до зали увійшла мініатюрна літня жіночка. Її почет був набагато численніший і більш пишний, ніж оточення ікбал, тому Роксолана вирішила, що літня жіночка має тут набагато більший вплив.

– Валіде-султан, валіде-султан… – почулося звідусіль.

Роксолана зрозуміла: це мати самого тутешнього правителя!

– Що відбувається? – вимогливо запитала велика пані, з презирством і злістю поглядаючи на усміхнену ікбал. Пишна красуня мовчала. Зненацька з почту валіде вийшла наперед блакитноока темноволоса дівчина, допомогла Роксолані підвестися (в ній вона, як не дивно, упізнала свою давню рятівницю Марисю) й сміливо звернулася до володарки:

– Пані, я не знаю, що тут відбулося. Зате я знаю цю дівчину: вона з Рогатина, як і я сама.

«З Рогатина?!» – ледве не скрикнула Роксолана, але вчасно стрималася. І все-таки серце солодко занило: нарешті вона згадала, як називається рідне місто!!!

Рогатин, Рогатин… Так, саме так!

Не забути б тепер…