– Годі байдикувати, у нас сьогодні багато справ, – мовила нарешті валіде й попрямувала на свою половину, прихопивши з собою численних євнухів і служниць.
Роксолана слухняно пішли за новою господинею.
Покої Хафізи були найпрекраснішими і найрозкішнішими у всьому палаці після покоїв самого султана. Наповнені зеленувато-синім сутінком приміщення дарували прохолоду влітку, узимку ж незмінно були зігріті теплом мідних жаровень, а пухнасті килими й численні гобелени створювали відчуття приємного затишку.
Прислуга складалася з темношкірих чоловіків-євнухів і численних служниць, усі вони розміщалися в невеликих кімнатах, групувалися по п’ятеро-десятеро людей відповідно до роду робіт, статусу, віку і достоїнств. Тут були танцівниці, вишивальниці, покоївки, гардеробниці, управительки, ба навіть знавці східної медицини, яких називали табіб-ханум[30]. Скрізь панував ідеальний порядок. Приміщення були заставлені диванами, а не вистелені брудними матрацами, як у нижньому гаремі, скрізь стояли також столики й усілякі потаємні шафки.
У цілому ж гарем найбільше нагадував величезний мурашник, де поруч зі спальнями розміщалися трапезні, лазні, кімнати відпочинку[31], склади, кухні та інші підсобні приміщення, покликані створити зручності для мешканок. Всі ці будівлі потопали у величезних квіткових клумбах і фруктових садах. У спеку мешканки гарему гуляли по кипарисових алеях і насолоджувалися прохолодою від численних фонтанів.
Однак не слід думати, нібито мешканки гарему жили у лінощах: турбот в усіх було по горло! У їхні обов’язки входили збирання, прання, пошив і лагодження одягу, приготування їжі… У кожної мешканки гарему було своє чітко окреслене коло робіт, які вона була зобов’язана виконувати, кожна неухильно дотримувалася незліченної кількості твердих правил та інструкцій. У самої ж валіде багато часу йшло на ранковий туалет і догляд за зовнішністю, а також на збирання пліток і чуток, на плетиво інтриг та на найрізноманітніші підступи.
* * *Марися (вона ж Нейше) обіймала й цілувала Роксолану, радісно примовляючи:
– Ну от, дорога Олександрунько, ми нарешті зустрілися знову! От і добре, от і славно. Як же нам пощастило! У нас сьогодні торжество…
Роксолана не слухала щебетуху, натомість напружено намагалася згадати, хто вона така – її загадкова рятівниця?! Але пам’ять не бажала підкорятися, ворота свідомості були зачинені намертво. У миттю розпухлій від болю голові виникали лише якісь натяки на спогади: літо… ліс… двоє дівчат збирають гриби… Але хто це?! Де це було?! Невже в тому загадковому Рогатині, назву якого, здається, вона вже запам’ятала досить добре?..
Ну, щодо Рогатина, припустимо, ще невідомо. Але от у Перекопі, якби не ця красуня, вона вже точно подохла би в куряві під палючим сонцем. То хто ж вона – її добрий янгол-охоронець?.. У далекому Перекопі вона називала саму себе Марисенькою, тут же її іменують Нейше. Втім, у неї самої вже онде скільки прізвиськ: Хуррем, Роксолана, Настуся, Олександра і ще… як там її називає рятівниця?.. Ну, так – Олександрунька!
У кімнату увійшла одна з гаремних управительок – тіточка Емель, що відразу ж поцікавилася:
– Чим це ви тут зайняті?
Нейше-Марися радісно заговорила:
– А ми, тіточко, готуємося до мого виступу! Я буду сьогодні танцювати, ви ж знаєте!..
– Ну що ж, Нейше, тоді готуйся до виступу. А от Роксолану я заберу, ми для початку до табіб-ханум навідаємось, а там видно буде.
І обернувшись до новенької, запитала:
– Що ти вмієш робити?
– О-о-о, моя золота подруженька Олександрунька вміє все: і шити, і вишивати, і лікувати, – знов защебетала жвава Марися-Нейше, не давши Роксолані й рота розкрити. – Ви знаєте, її тіточка Марта в нас у Рогатині є найзнаменитішою цілителькою! А які пиріжки пече – пальчики оближеш!.. А як співає наша Олександрунька – справжнє диво! Просто як соловейко весняний – от як!..
Роксолана слухала її, широко розкривши рота. Неясні тіні минулого з неймовірним зусиллям продиралися в шпарину ледь відкритих воріт пам’яті. Це породжувало нестерпний біль у потилиці. Настільки нестерпний, що нещасна зрештою змушена була опустити очі й утупитися на чисто вискоблену підлогу кімнати.
– Тіточко Емель, а нехай Олександруньку зі мною оселять, добре? – зненацька попросила Марися. – У моїй кімнаті місця для неї саме вистачить. Ну будь ласка!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І Попівна з Рогатина“ на сторінці 65. Приємного читання.