TextBook Ібрагім згадав дитинство, рідну Паргу. Маленька похила рибацька хатинка, загублена серед густих маслинових гайків. На березі моря сидить світловолосий хлопчисько, схожий на маленького грецького божка, і гілочкою чистить зібрані раковини. Цей хлопчик – він, нинішній великий Ібрагім-ефенді, а тоді – вільний син рибалки. Як усе прекрасно!..
Але ні, піддаватися таким спогадам не хотілося. Не витримавши, він роздратовано покликав євнуха. Переляканий охоронець гарему миттю з’явився перед хазяїном.
– Сіде, втихомир мерзотницю! Я не маю сил слухати її…
Євнух кинувся виконувати наказ щодуху, але Ібрагім одразу ж знов окликнув його. Шмагати рудоволосу як мінімум нерозумно: по-перше, цим можна зіпсувати зовнішній вигляд подарунка для самої валіде, по-друге, пані Хафіза розумна й одразу ж второпає, що Ібрагім не зробив їй ласку, а просто вирішив позбутися норовливої рабині.
– Втихомир мерзотницю, але лише словами. Не чіпай – сліди залишаться…
– Ну то й що з того?! – євнуха здивувало таке м’якосердя хазяїна.
– Не твоя справа, Сіде! Вона повинна добре виглядати, ото й усього.
– Слухаюся, пане!
Євнух пішов. Через якийсь час пролунав уривчастий дикий регіт, зате спів припинився. Ібрагім полегшено зітхнув, приліг на ліжко і приготувався заснути, влаштувавшись якнайзручніше на подушках. Але тут знову пролунала пісня – тільки вже відчайдушно-весела. Грек знову викликав євнуха й запитав, що сталося тепер.
– Рабині-русинці нудно, – знизав плечима євнух.
– Ну, то нехай чимось займеться! Утихомир її, вона зводить мене з розуму.
– Та як же зупинити те, чого не можна зупинити?! – вереснув переляканий євнух. Очевидно, його також дратувала незвичайна поведінка рудоволосої бісиці.
– Добре, Сіде, приведи її до мене.
– Чи приготувати її до таїнства, о мій пане? – обличчя охоронця гарему розквітло хтивою посмішечкою.
– Ні, просто приведи, та скоріше.
– Добре, хазяїне, все буде виконано, як забажаєте!
Невільницю привели закутану з голови до ніг. Вона незграбно ступала по дорогих пухнастих перських килимах. Ібрагім кинув рабині подушку й кивнув. Вона присіла і втупилася просто в обличчя свого господаря величезними зеленими очищами.
– У нас не заведено, щоб жінка дивилася чоловікові в очі, – роздратовано процідив Ібрагім.
– Вибачте, пане, я не знала, – і невільниця потупилася.
«А вона не така вже й свавільна», – подумав Ібрагім, уголос же мовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кинджал проти шаблі [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І Попівна з Рогатина“ на сторінці 61. Приємного читання.