Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

І знову підганяв майстрів, хоч ті й так уже закінчували настилати обаполи.

– Вашмосць!..

Полковник повернувся, перед ним стояв довготелесий, довгоногий ротмістр з розкішними рудими вусами, що смішно стирчали на його сухому дрібному личку з маленькими очима і гострим носом. Ротмістр випинав вузькі груди.

– Вашмосць! Дозвольте доповісти! Ротмістр Хшонстовський прибув із загоном у відання вашої милості. Для мене особисто – це велика честь бути під вашим керуванням, проше пана полковника!

– Дуже похвально, пане ротмістр! Як хоругва?

– Горить бажанням пошвидше здобути вікторію!

– Втрати є?

– Незначні, вашмосць!

– Повстанців здибували?

– Під Ієреміївкою, нижче Сокирної. Наздогнали кумпанію, душ сто буде. Лотри заперлися в двох хатах. На мої вимоги здатися показали мені, проше пана, дулю.

– Ай-ай!..– похитав головою полковник. – То панові, певно, було неприємно дивитися на хлопську дулю?

– Аж знобило мене, вашмосць! Кров мені вдарила в голову. Бо єстем не бидло, а уродзоний шляхтич. Я загорівся священною помстою, проше пана. Я забаг вірьовки з руських сукати. Але викурити повстанців з хат було неможливо. Хлопи досить влучно стріляли. Я велів підпалити хати. Згоріли, вашмосць!

– Он як?.. Пощади не просили?

– Ні, вашмосць. Коли хати охопилися вогнем, ті лотри у вогні співали пісень.

– Яких?

– Своїх, хлопських, пісень. Інших вони не співають.

– У мужності їм не відмовиш, – по хвилі мовив полковник і пильно глянув на ротмістра. – Цікаво, звідки хлопи беруть лицарську звагу, пане ротмістр?

– Думаю… е-е… вашмосць… – аж посинів з натуги ротмістр. – Думаю, пан Бог посилає нам, уродзоним лицарям, а хлопи перехоплюють і привласнюють собі.

– Вельми цікаво, – полковник здивовано витріщився на ротмістра. – Сподіваюсь, що вашої звитяги, пане ротмістр, хлопи ще не встигли перехопити й привласнити?

– Не встигли, вашмосць! – виструнчився ротмістр і вдарив себе в груди кулаком. – Моя шляхетська звага тут!