Розділ «Книга третя Вилітали орли, вилітали сизі…»

– Ой, не згадуй ліпше про ту дорогу! – Орися тремтіла. – Поїхав ти з Голтви, а я собі місця не знаходжу. Все в мене з рук валиться… І ввижається, що з тобою біда якась лучилася. І ти мене на поміч кличеш. Не було змоги більше терпіти. Поїду, думаю, хоч на край світу, а знайду свого гетьмана. Роздобула я козаче вбрання, коня лядського біля Голтви зловила, а їх там багато в лісі перепуджених блукає, і подалася. А вночі з дороги збилася…

Остряниця обняв Орисю, і тої ж миті почулося:

– Ба-а!.. – тягнув Дмитро Гуня на порозі. – І принесла мене лиха у такий мент! Та ще ж і цікавий не в міру. Ну загледів, що цілуються, шапку на лоба і ходу! А то затяг: «Ба-а!»

Орися злякано відскочила від Остряниці.

– Проходь, Дмитре, – весело запрошував гетьман. – Це Орися, дружина моя… Від самої Голтви шукала мене.

– Дай, Боже, щоб нас завжди знаходили такі лепські молодички! – блиснув Гуня веселим оком. – То ви почекайте, молодята, чи то пак цілуйтеся, а я… один мент!

Він і справді повернувся за мить, несучи штоф оковитої.

– Ониську! – крикнув. – Де ти в дідька забіг?

– Іду!.. Несу!.. – Онисько вскочив у хату з дерев'яною таріллю, на якій лежало варене м'ясо. – Вечеря готова!

– Ну, то й до столу, – призапрошував Гуня. – Заради такої оказії, – підморгнув Остряниці та Орисі, – не завадить і хильнути. Бо коли ще нагода трапиться! Посидимо, по слову скинемося, поспіваємо… Ей, ей! – крикнув він до Ониська. – Ти ж куди це, меткий?

– Та я тут… Ждуть мене, – почервонів джура.

– Ніде вона не дінеться, доки ти чарчину перехилиш! Ну й джура в тебе, гетьмане. В яке місто не прийдемо, так і дівчина в нього. Із свого гетьмана приклад бере!

Всі засміялися і відчули себе вільно і легко.

– Нумо, добрі люди, – взяв Остряниця чарку. – Щоб за нами не журилися! Щоб перемога нас не цуралася!

– І за молодих! – вигукнув Гуня.

Випили, і джура, подякувавши, метнувся з хати.

– Ач, тільки холошами полопотів! – посміхнувся Гуня. – Не інакше як горличку десь назнав. То хай і йому щастить! – потягнувся до штофа. – Нумо по другій. Хай друга першу здоганяє та сваряться між собою, а нам веселіше буде. То пийте до дна, на дні добрі дні й добра година!

– Вінчається ра-аб Бо-ожий Яків Остряниця…

– Панотче, – схилившись до попа, шепоче Гуня. – Вінчається не раб Божий, а гетьман!

Піп поспішно киває головою і затягує на всю церковку густим басом, від якого аж у вухах закладає: