Розділ «Книга друга Гетьман Павлюк»

– Що ти мені палю тичеш?

– Слово прохопилося, вашмосць! Але мою вірну сотню не впускає пан ротмістр до замку! Браму зачинив, ще й погрожує відкрити вогонь. Мене впустили, а сотня під мурами тиняється. Але ж я її з самісінького Бара вів для захисту вашої милості. А час гарячий, принесе Скидана – не минути вашій милості палі!

– Ти знову про палю?!

– Вибачаюсь, вашмосць!

Данилович вагається: впускати чи не впускати? До реєстровців він особливої довіри не має. Та ще в такий час. Вже довелося від них у вікно вистрибувати. А коли Скидан прийде? Бррр! На палю посадить, це точно. Ліпше реєстровців впустити.

– Стривай, сотнику. Наторохтів ти три міхи, а супліки від коронного так і не показав. Лише мене з пантелику збиваєш.

– Стараюсь, вашмосць! – чи не вперше в наївних очах Чурая спалахують глузливі іскорки.

– Що-о? Де супліка, пся крев?!

– Папір? – гонець уже відверто корчив з себе дурника. – Який папір, ваша милість?

– Від коронного, сто дяблув!

– А-а… від коронного, – здивовано протяг сотник. – Так би й казали зразу, ваша милість.

– То де він?

– Хто? – здивовано питає гонець.

– Папір, пся крев!! – аж скрегоче зубами пан комісар. – Від коронного де папір? Хто тебе, такого дурня, прислав? Хіба інших не було?

– Інших послали до розумних, а мене до вашої милості.

– Ти глузуєш, сто дяблув?! Давай супліку, бо я тебе і всю твою найвірнішу сотню на палі пересаджу!

– Ось вам папір! – в руках Гордія Чурая пістоль.

– Е-е-е… – хрипить пан комісар. – Що за жа-жарти?

– Невеселі, вашмосць.

– Як вас р-розуміти, с-с-сотнику? – Данилович ніяк не може відвести очей від чорної дірочки пістоля і, зрештою оговтавшись, хрипить: – Ротмістре!..