Розділ «Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима»

Вороги розступаються, і Сулима бачить Ярему.

Його джура, залитий кров'ю, гордо випроставши голову, сам іде на місце страти. Реєстровці вмовкають, витріщують очі… Хіба ж то козак? Підліток. Підпарубчак, ще й босогубий… Пушок он під носом. А бач, як сміло простує на загибель!

Ярема підходить і зупиняється на місці страти.

Сулима спрагло ловить його погляд. Ось їхні погляди зустрілися, якусь мить вони радісно дивляться один на одного.

– Здрастуй, сину, – тихо каже Сулима.

– Здрастуй, батьку, – заусміхався Ярема. – Не будемо прощатися.

– Не будемо, сину.

– Хай живуть людські крила! – вигукує Ярема. – І крилаті люди!

– Мовчи, рабе! – чути хриплий крик, і Джевага кидається до Яреми. – Смерд! Бидло! Хлоп ти! І не тобі про крила патякати!

І тут сталося несподіване. Маленький і тоненький Ярема кішкою метнувся до Джеваги (той оторопів на мить), висмикнув у нього з-за пояса пістоль, відстрибнув на крок і, перш ніж хто-небудь устиг опам'ятатися, вистрілив прямо в перекошений рот Джеваги…

Схаменулись вороги. Кулі, як злі оси, задзижчали і впилися Яремі в груди.

– Так, сину! – крикнув Сулима. – Ти справжній лицар!

Ярема не вхопився руками за груди, а тільки змахнув руками, як перебитими крилами, глянув угору на небо і, падаючи, прошепотів:

– Пробач мені, небо… Я зробив лише одне крило. Одне, лише однісіньке… а другого не встиг…

Епілог

…Понад Дніпром шляхом широким везли Івана Сулиму на возі, закутого, в міцній дерев'яній клітці. Щільними рядами з обох боків рухалися вершники.

В почесну варту край битого шляху вишикувалися осокори і явори, ясени і тополі, вибігали кучеряві верби і жалібно опускали свої довгі віти, кривавіла ягодами червона калина.

Сидів Сулима у своїй клітці зчорнілий, закам'янілий, з міцно стуленими вустами, сидів набурмосившись, як великий і важкий птах, котрому перебито дужі крила.

Зненацька злетіла і забриніла край битого шляху пісня:

…Обізвався серед Січі