– Я так і знав, що ви зрадники! – сердито вигукнув Савран, підступаючи до Караїмовича. – Паноті служите? Віддай зброю, негіднику!
– Облиш! – спинив його Сулима. – Не всі реєстровці падлюки. Павлюк теж з реєстру. – І повернувся до Караїмовича: – Важна птаха до нас залетіла, не відаю, чим і завдячні такому щастю.
Караїмович не встиг відповісти, як почувся дужий голос Павлюка:
– О, реєстровським духом запахло!.. Звідкіля взялися, козаки?
З цими словами, чухаючи розхристані груди, в білій сорочці до них підійшов Павлюк. Забачивши прибулого, він пильно глянув на нього, і брови його здивовано злетіли вгору.
– Іляшко Караїмович? – швидко запитав Павлюк. – Зроду б не подумав, що здибаю колись серед запорожців старшину Караїмовича.
– А я мчав до тебе, пане сотнику, – спокійно мовив Караїмович.
– Звідколи ти засумував без мене? – гмикнув Павлюк.
– Бо на тебе остання надія, брате.
– Чи ти ба!.. – знизав плечима Павлюк. – Уже й братом мене величає. Той це Караїмович чи не той? Той, котрого я раніше знав, був гордим і дивився на сотника Павлюка звисока, як князь на челядина. Хоча люди іноді міняються… – До Сулими: – Це справді старшина реєстровців Іляшко Караїмович. Права рука реєстрового гетьмана Сави Кононовича. То телепень великий і падлюка ще більша, а цей ніби поряднішим був. Хоч і гординя. – Повернувся до Караїмовича: – Як там поживає пан Кононович?
– Панський прихвостень, наволоч і падлюка! – Караїмович крізь зуби вилаявся. – Чи ви хоч знаєте, що затіває проти вас Кононович?
– Зайдемо в комендантську, добродії, – втрутився Сулима і велів Саврану: – Охріме, відведи двох реєстровців до павлюківців, їх там нагодують, а пан Караїмович лишиться з нами.
Сулима, Павлюк і Караїмович зайшли до комендантської, де Ярема вже й сніданок зготував: тетері наклав у дерев'яні коритця та в'яленої риби. Не чекаючи запрошення, Караїмович з жадібністю накинувся на тетерю. З набитим ротом пояснив:
– Голодний як вовк. Всю ніч з коня не злазив, день мчав і знову ніч… Ріски в роті не мав…
Сяк-так вгамувавши голод, Караїмович відсунув дерев'яне барильце і почав свою розповідь:
– А тепер, панове, слухайте мене уважно. Вельми кепські вісті я привіз до вас. Почну здалеку. Як тільки сеймовому комісарові реєстру Адамові Кисілю, котрий заступає нині коронного гетьмана, стало відомо, що запорожці захопили Кодак, він негайно викликав до себе в Бар реєстрову старшину. Адам Кисіль – це стара і хитра лисиця, швидше павук, що вміє добре плести сіть на людські душі. Він не гримав на нас, не погрожував, а зустрів ласкаво й вином пригощав…
– До діла ближче, Караїмовичу! – нетерпляче вигукнув Павлюк.
Сулима посміхнувся й поклав руку на плече Павлюкові.
– Воєвода сказав: відбити у запорожців Кодак – справа честі реєстрового козацтва, – почав було Караїмович, та Павлюк знову його перебив:
– От зануда!.. Він ще сміє своїм поганим ротом про честь пащекувати? Ну, а ви що? Плюнули йому в пику?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фортеця на Борисфені [Серія:"Історія України в романах"]» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима“ на сторінці 35. Приємного читання.