Розділ «Погоня»

– А хто дав її, цю роботу?

Чорт знизав плечима:

– Ти ще питаєш. ВІН.

Білокобилці перехопило подих. Сидів приголомшений.

Воднораз не мав підстав не вірити чортові. Чорт помітив те й, аби одвести Семена од страхітливої думки, мовив:

– Чеснішого за чорта творіння в світі немає. І добро ми робимо. Ти ось сидиш і метикуєш, як запопасти коня. А я можу допомогти.

Білокобилка не одразу отямився, страхітлива думка стриміла в голові, неначе розжарений цвях, проте мовив:

– Позич…

Чорт подивився присоромлююче.

– Знаєш же, що в позички нічого не даємо. Тільки в заставщину. Але нехай сьогодні буде по-твоєму… Позичу воронька до вечора…

– Де ж він?

– Не твій клопіт. Буде, а ти послугуєш мені… Також недовго. Виконаєш моє одне веління.

– Яке?

– Про те потім. Ну що, по руках? Я загадаю тобі три загадки…

Білокобилка задумався. Не той був стрій його душі, щоб змагатися з нечистим, але подітися було нікуди, треба надолужити згаяне, потрібен кінь.

– Гаразд, – сказав неохоче.

Чорт нахилився й, усміхаючись загадковою усмішкою, запитав:

– На чому я сиджу?

«На лаві». Але це вочевидь.

– На с…ці. І на сучку.