Розділ «Голубі ешелони Повість»

– От вам і більшовик, – сказав полковник, переможно дивлячись на старшин. – А може, справді ти, Натура, вже став більшовиком? Тільки ти, братець, говори правду.

– Ну, нам ще далеко до більшовиків, пане полковнику.

– Тобто?

Бунчужний змішався:

– Ну, вони всі – пролетарія, а ми ще, слава богу…

– А от сотник Лец-Отаманів каже…

У бунчужного перемигнули в очах тривожні вогники, але в ту ж мить він здивовано звів брови:

– Ваше високо… пане полковнику, дозвольте і мені запитати.

– Питай, питай.

– Коли б ви були більшовиком, що б ви зробили?

Полковник покліпав очима, глянув запитливо на старшин, але, видно, й вони не зрозуміли такого запитання, нарешті він прояснів:

– Ох ти ж і хитрий хохол. Чули, панове, як він заставляє мене сказати самому собі: дурне запитання! Звичайно ж, коли б я, крий боже, був більшовиком, то служив би у більшовицькій армії, а не, а не… Ну, не я вам казав, пане Лец-Отаманів?

– Коли б так легко розв'язувалося питання, пане полковнику, так ми б їхали на схід, а не на захід, – відказав Лец-Отаманів, дратуючись із полковникової легковажності. – А чого біля тебе весь час Кудря вертиться?

– Та в нас, вважайте, і побалакати ні з ким такому, як слюсар. Людина міська, бувала, а ми ще колись разом працювали на заводі. Ну, й згадуємо за чаркою.

– За чаркою можна, – сказав полковник, – а ти ось що порадь мені, братець, як нам з цими бандитами бути?

– Я вже думав, пане полковнику, не інакше, як до містечка треба з'їздити…

Лец-Отаманів навіть підхопився з місця:

– От це правильна думка! У містечку напевне ж є якась команда.

– Ідея, ідея, – сказав полковник. – Може, ти сам і поїдеш?

– Ні, – заперечив зразу ж Лец-Отаманів. – Треба поїхати комусь більш авторитетному. Іди, Натура, ми тут самі вирішимо.