Розділ «Голубі ешелони Повість»

– Продавцем служить в українській книгарні.

– Чесно заробляє свій шматок хліба?

– Звичайно, чесно.

– А ті, що мають фабрики, заводи, шахти, вони теж чесно заробляють гроші?

– Ти гадаєш, що я не розумію, що таке експлуататори, капіталісти?

– І несеш за них свою голову.

– А ти?

Кудря почервонів по самі вуха:

– І я був такий же дурень.

– Я за Україну, а не за них.

– Ти вдумався, що написано в цій листівці?

– Ну?

– Виходить, що є дві України, одна – це народ, твій батько, мій, Лелечин, які живуть із своєї праці. Вони знають, що й по той бік кордону живуть такі самі трударі, як і вони, і ніколи їм і в голову не спаде, щоб воювати між собою. Чому? Їм нема чого ділити. А є ще й друга Україна – тих, що наймають Петлюр, щоб вони воювали за їхні фабрики й заводи. Таким, як Лец-Отаманів, «самостійна» розум замутила. Саме вони й потрібні для капіталістів. Сьогодні він ладен принести в жертву нас з вами, а завтра виведе на торг і всю Україну заради своєї мрії. Наша країна дуже багата, а народ живе бідно. Чому? Виходить, усе прибрали до своїх рук капіталісти різних мастей – і французькі, і бельгійські, і англійські, і наші. Пишуть, і американські вже прицінюються. А більшовики їм кажуть: «Забирайтесь до бісового батька! Годі вам, чортові буржуї, грабувати народ!» А де ви бачили, щоб капіталіст так легко поступився своїми баришами? Ось тобі, Калембет, ось тобі, Лелека, зброя, ось вам гармати. Хочете «самостійну»? Нате вам гетьмана з булавою. Не хочете гетьмана – нате Петлюру, він ще плохіший, тільки воюйте з Росією, бийте їхніх і своїх більшовиків, розганяйте Ради робітників і селян. Не хочуть чесні іти проти більшовиків – випускайте із тюрем Берез, Богинь, Кавуль, аби тільки воювали, бо плакали наші грошики!

– А ти? Ти теж воюєш? – знову сказав Калембет, насупившись.

– Розумнішати, хлопче, ніколи не пізно, – відказав зніяковілий Кудря.

– От бачите, куди воно йдеться, – почухав потилицю Лелека. – А ми прочитати прочитали, а не дібрали толку. «Продає Петлюра!» Брехня, думаємо, начеб ми не довідалися, коли б це була правда. Он як полковник продав граблі, так знаємо й за скільки. А воно он що!..

Калембет більше нічого не сказав, а коли вийшов із вагона, мовчки попростував до канцелярії.

У канцелярії нікого із старшин не було. Сидів тільки один Цацоха, що прислужував при старшинському зібранні. На запитання Калембета, де пан полковник, він махнув рукою за вікно:

– Усі там, у начальника станції.

10