Розділ «Голубі ешелони Повість»

Ніна Георгіївна помітила, що в вагоні були ті самі козаки, яких вона бачила вранці на пероні. Серед них тоді вирізнявся плечистий, з виразними рисами обличчя й лукавими очима, уже знайомий їй слюсар Кудря. Він їм щось розповідав, і його уважно слухали, а глузливі смішки, якими вони проводжали старшин, підказували про їхнє ставлення до оточення, в якому перебували. До їхнього гурту, видно, пристав і бунчужний. Побачивши їх знову разом у вагоні, Ніна Георгіївна зрозуміла, що саме звело їх докупи. Бажання послухати пісень було першим, що спало їй на думку, щоб залишитися серед цих козаків.

– Пісень ми вам поспіваємо потім, – ще раз сказав Кудря, – а ви спочатку розкажіть нам, що на білому світі діється? Ви ж, певне, читаєте газети, а то ми тут жодної путящої газети не бачили. Ви, може, чули, що там в Росії?

Ніна Георгіївна ще допитливіше оглянула присутніх: крім Кудрі й бунчужного, було ще чоловіка п'ять – один з сорочачими очима і в гімназичному кашкеті, другий мав кругле, подзьобане віспою обличчя, схоже на млинець, а інші нічим не вирізнялись. Усі вони дивилися на неї з цікавістю. Бунчужний і собі спитав:

– Як воно там з революцією по інших землях-краях?

Ніна Георгіївна винувато знизала плечима.

– Я, мабуть, не більше за вас знаю. Читала в газетах, що то тільки в Німеччині спалахнула революція, а зараз уже і в Австрії, і в Угорщині. А коли святкували в Москві річницю революції, їхній Ленін сказав, що світова війна доведе не тільки Росію, а й усіх до всесвітньої пролетарської революції…

– Значить, і нас не мине?

– Ви ж, мабуть, читали, що в Харкові давно вже утворився Радянський уряд України. Ну, про маніфест ви вже знаєте, мабуть.

– Про що? – запитало зразу кілька голосів.

– Що поміщицька земля повертається селянам…

У Лелеки засвітилися очі, і він весело підморгнув до сусіди.

– Робітникам – фабрики й заводи, – продовжувала Ніна Георгіївна, – восьмигодинний робочий день… але ви мене ще за більшовичку станете вважати.

– Коли б такі були усі більшовики, – зітхнув Лелека, – а то, кажуть, у портрети нашого Кобзаря стріляють.

Йому закивали головами й інші, тільки козак із сорочачими очима сказав:

– Центральна Рада теж оголошувала і про землю, і про заводи.

– На цей гачок не один з нашого брата впіймався, – саркастично відказав Кудря. – А хазяї не дозволили: «Земельки – а гайдамаків не хочете?»

– А я так гадаю: коли хазяями буде сам народ, то й робитиме, що ухвалить. У Росії, кажуть…

– Директорія, може, теж дасть землю.

– Казав пан, кожух дам. Наче в Директорії не той самий Петлюра, що в Центральній Раді був.

– Тоді німці перешкодили.