Туманов знову глянув на полоненого й на кулемет і аж зупинився. Руки австрійця були прикуті до кулемета, а на скроні, на тому місці, куди він цілився вночі, чорніла якась розмазана пляма.
Поручик закляк. Зуби, як від пропасниці, задріботіли, а в голові, опікаючи мозок, пронеслася думка: «Що це, знову починається? Так я ж не сплю. Цацохо, ущипни мене!»
Полонений австрієць здивовано оглянувся на остовпілого офіцера і пішов далі.
На Туманова також здивовано глянули й солдати, і один навіть співчутливо похитав головою.
Полонені вже давно зникли, але поручик Туманов усе ще стояв у проході з приголомшеним виглядом і дивився кудись очима, що нічого не бачили.
– Пане поручику, – крикнув із бліндажа Свир, – постріл!
Над головою, покриваючи свист снарядів менших калібрів, пронісся знайомий гул, потім розлігся рев, тріск і свист, а над Обринчевим лісом розляглася луна. Але Туманов нерухомо дивився кудись все тими ж бездумними очима.
– Постріл, пане поручику!
Знову знайомий свист, рев і тріск, і німецька батарея принишкла за лісом.
– Чуєте, пане поручику? – Свир смикнув його за рукав. – Батарея стріляє… Постріл!
Туманов здригнувся, як лунатик від холодної води, і здивованим поглядом обвів довкола себе.
Останній постріл здибився над німецькою четвертою лінією. Раптом звідтіля до неба шугнула й зеленими іскрами розсипалась ракета.
– Там наші! – злякано крикнув Свир, що з трубкою стояв уже коло віконця. – Та вас що, прибило?.. «Варшава», чуєте? У четвертій лінії наші! Ракета ж зелена!
– Так, там наші, – монотонно повторив Туманов, і на блідих його губах гадючкою проповзла крива посмішка. – Ну, наші, а не все одно чиїм снарядом… Військовим думати не дозволено.
За першою зеленою ракетою з третьої, потім з другої лінії знову шугнули ракети, але це були вже червоні. Свир, нічого не розуміючи, глянув на поручика, який ще бурмотів собі щось під ніс і кривив посірілі губи.
– Ви бачите, ракети червоні! – а потім махнув рукою. – «Варшава», чуєте? У другій і в третій лініях червоні ракети: там німці, стріляйте туди!
На Туманова, хуркаючи, як перепели, почали сипатися скалки від набоїв. Свир узяв його за рукав і втяг до бліндажа:
– Хіба хочете, щоб своїми ще прибило?
Туманов мовчки ступив під накат і, ніби струснувши сон із голови, приложив до очей бінокль.
Один за одним в обидві лінії бухнули дванадцятидюймові снаряди, замазали чорним димом і порохом на небі блакить і змовкли, але в той же момент із другої і третьої ліній, як водограї, забили зелені ракети, а з першої – знову червоні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Без козиря Повість“ на сторінці 32. Приємного читання.