TextBook Цацоха полупав очима й нарешті догадався:
– Так ти б так і сказав «пить», а то трінкаєш собі, а воно правильно «пить», розумієш – «пить». – І він подав йому кухоль із водою: – Пий на здоров'ячко… а ви лежіть мені смирно. Потім на Расєю.
Держачи в руках наган, Цацоха схопив телефон на плече і, задкуючи, вийшов на східці, що вузенькою норою вели догори.
Коли він у темноті нарахував уже сорок східців, над головою знову почулася артилерійська канонада. Як артилерист, він зразу визначив, що це рвалися руські снаряди над німецькими окопами.
«Напирають, мабуть, – подумав він, – ще й вискочить не встигну». І вже карачки хутко подерся догори.
Осилити довелося ще аж шістнадцять східців, доки над головою засяяло небо.
Снаряди дійсно летіли через голову на Обринчів ліс, а поруч поміж окопами в безладді метушилися, стріляючи куди попало, солдати в гімнастерках. Цацоха, все ще з револьвером у руці, нарешті вистрибнув із «лисячої нори» і впав на коліна просто перед піхотним капітаном, який теж карачки ліз по окопу. Капітан од несподіванки випустив наган, сполотнів і, вирячивши очі, щосили крикнув:
– Здаюсь!
Цацоха винувато покліпав очима, потім повів по чорній касці рукою й задоволено розплився в посмішку:
– Ваше високородіє.
– Да… Здаюсь!..
– Так це ж я, ваше високородіє, ваш Цацоха, чижолої батареї.
Капітан все ще держав руки догори й цокотів зубами, потім раптом оскаженів:
– Ах ти ж, боягуз паршивий, барахолиш?
– Ага, барахолиш… попробуйте ви, я телефон должон дістати для батареї!
Капітан встиг уже вхопити із землі револьвер і з тим же оскаженілим виглядом раптом вистрелив через його плече. Приголомшений і засліплений, Цацоха озирнувся назад: окопом, перестрибуючи з ямки в ямку, до них підповзало декілька німців.
«Аж тепер тобі, Цацохо, капут», – подумав він і теж стрельнув у переднього німця, вистрибнув на бруствер і щосили кинувся до своїх.
Солдати, що, скрючившись у дугу, теж пробиралися назад, порснули від нього врозтіч, але Цацоха зараз лише думав про те, як би скоріше вискочить за пелену диму і з телефонним апаратом добігти до своїх.
Попереду купка солдатів вела чоловік десять полонених у таких же касках, як на ньому. Забачивши Цацоху, німці здивовано перезирнулись і, коли він перший стрибнув до окопу, роздратовано забурмотіли:
– Дезертир, швайн![6]
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Без козиря Повість“ на сторінці 29. Приємного читання.