TextBook Цацошин приятель, кирпатий Свир, досі сидів в першій лінії і оскаженіло тицяв у кнопку апарата. Над ним стояв, суворо насупивши брови, поручик Туманов і ніби розтирав на зубах пісок:
– Ну що, скоро?
– Не чути. Це знову якийсь гад… Ось Цацоха!
У цей момент із Обринчевого лісу, що на лівому фланзі виступав клинцем, нагло заклекотав кулемет. На цьому крилі наша піхота вже була далеко за лісом, проте кулі, як із осиного гнізда, вилітали десь тут близько із-за кущів і тонко співали над окопами.
Усе, що було над землею, раптом скам'яніло. Декілька солдатів нагло похитнулись, один схопився за живіт, другий, ніби ловлячи осу, цапнув себе за око, і обидва разом покотилися на землю. Піхота нарешті зметикувала, отямилась і з усіх кінців панічно кинулася назад.
– Телефон! – закричав у нестямі Туманов.
– Миттю на лінію, опудало! – крикнув до захеканого Цацохи, в свою чергу, й Свир і знову затицав пальцем по кнопці.
– Таке, як навмисне, рвуть…
– Батарею скоріше, іроди! – ввесь зціпившись у пищик, кричав Туманов. – Наша піхота тікає, батарею…
Піхота, вириваючись із ходів сполучення, із окопів і вирв, гуртами в нестямі бігла на двоє воріт, пробитих у колючих дротах.
Артилерія нервово забухкала по тилу ворога, і в руські окопи ніби ввірвався ураган:
– А, так це так – без пострілу?
– Це так турки називається?
– Дурили, гади!
Солдати кричали, розмахували руками і стиснутими кулаками погрожували комусь у повітрі, а на воротях у той час, намагаючись скоріше вибігти за колючий дріт, ще більше забивали проходи.
Стратеги знають, що іноді одним влучним пострілом можна вирішити долю цілої операції. І німці, що мовчали цілу добу, нарешті зробили цей постріл із-за лісу з легкої батареї.
На воротях уже працювали і ліктями, і багнетами, як раптом на їхні голови раз за разом, як град, посипалися снаряди.
Пошматовані тіла солдатів ніби вибухали над проходами в колючому дроті й галасом вкрили долину.
На червоні маки, як з лантуха, сипалися люди. Вони, заточуючись, падаючи, знову підіймаючись, лізли, стрибали й котилися в зелену траву або тут же зависали на дротах. Маки дрижали під сонцем, спадали червоними плямами на сірі гімнастерки тих, що вже лежали, на ноги тих, що вже бігли повз свої дроти, плуталися у високих волошках, але, засліплені патьоками крові, не розбирали вже шляху.
– Ой, рятуйте, не бачу, братці! – чулося то тут, то там.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Без козиря Повість“ на сторінці 30. Приємного читання.