Розділ «Без козиря Повість»

Командири трьох полків, вискочивши з револьверами в руках на бруствер, за собою все ще не мали нікого. Вони демонстративно зімкнулись, взялися за руки й таким ланцюжком із тридцяти чоловік посунули вперед. За ними в хвості з ображеним виглядом поплентався комітетчик. Видно було, що це не входило в його програму, і, схвильований, він забув навіть захопити червоний прапор, якого для цього спеціально було привезено із штабу.

Над окопами все ще тремтіла тривожна тиша.

Смуга між дротами другий рік не топталася ногами й була вкрита густою травою. Немов розілляті озера крові й синьки, в траві горіли маки й волошки.

Командири, забризкані маками, хутко простували вперед, де все ще тривала напружена тиша, а в спину їм злісно дивилися солдати.

Фельдфебель Печорського полку нарешті не витримав:

– Братці, і то вони самі. Господи, до чого ти призвів! – Він захлипав і висунув боязко голову через бруствер. – Гляньте на них, як сироти, за всю Росєю, голубчики… самі… – Дальше він не міг говорити.

Хтось соковито чвиркнув:

– Керенський їм уже хрестики пообіцяв.

– Ходім і ми, – благав фельдфебель.

– Хіба щоб подивитися на німецькі окопи?

– Тихо ж, як у вусі.

– А коли що, так позаду й резерви стоять.

Спочатку невеличка групка, потім більша, потім за Печорським полком – Онезький, і так нарешті майже вся бригада вилізла із окопів і, волочачи за собою рушниці, купами потягла до двох пробитих воріт у ворожих дротах. Вони йшли, як ідуть цікаві на місце катастрофи.

«Ну, що ж, краще пізно, аніж зовсім», – подумав Туманов, що ввесь час мовчки кусав собі губи. І коли телефоніст Цацоха, заздро позираючи на піхоту, попросився й собі: «Їй-богу, дістану дроту», – він тільки кивнув головою.

Цацоха, як затриманий в табуні кінь, підморгнув до свого кирпатого приятеля, вистрибнув із окопу і, збиваючи по дорозі рушницею червоні маки, побіг через зелену смугу в рештки повислого диму.

Командири з частиною солдатів стрибали вже поміж першою й другою лініями, а решта, здибавши вирви від снарядів важких батарей, зайнялись їх виміром.

– Мать… твою! Тридцять і шість кроків навкруги, бачили, а!

Декілька чоловік навіть стрибнули на дно ям і витикали звідти рушниці, було видно тільки багнети.

– Оце так глибина!.. Ох, мать!..

Цацоха був задоволений, що його батарея була центром уваги.