Розділ «Облога ночі Роман»

– Розумію – партизан, бандит!

– Не в тім справа, документи забитого солдата.

– Розумію – документи.

– Ну, тепер ти мені не відкрутишся. Кажи, для чого тебе послали до нас у полк? Де партизани? Скільки їх? – Капітан схопився й підійшов упритул до Ілька. – Ну?

– Я нічого не знаю, – буркнув Ілько.

Від дужого удару в обличчя Ілько похитнувся, як очеретина над водою, але знову випростався і весь наїжачився. Полковник замахав руками:

– У кабінеті не треба.

– Пробачте, пане полковнику. У мене він буде як по нотах співати.

– Добре, капітане, тільки не тут. Може, тепер ти скажеш? Чув, що казав пан капітан, а в нього важка рука.

У Ілька з кутика уст потекла кров, але він навіть не підніс руки, щоб витерти, і тільки блимнув злими очима.

– Як тебе звати? Звідки ти?

– Ілько Баканов. 3 шахти.

– Мало вас вішають. А може, ти будеш у Добровольчій армії служити? Тоді зразу відпустимо.

Ілько тільки пхекнув.

– Одправте його до мене в контррозвідку, – сказав капітан, витираючи хусткою руку. – Там вони самі починають розповідати.

Ілька вивели з кабінету.

– Отакі, мабуть, і в броньовику сиділи, – сказав полковник. – Що не говоріть, а молодці. Яке самовладання. Таких голими руками не візьмеш, панове.

– Ось незабаром прийде важка артилерія, пане полковнику. Уже в дорозі.

– Я вже чув, але щось не віриться.

– Маю точні відомості, навіть аероплани прибули.