Розділ «Облога ночі Роман»

– Так я тобі, як другові, скажу. Тільки ж і про мене тоді не забудь.

– Ну кажи вже.

– Ти знаєш, кого ведеш у контррозвідку?

– А на чорта він мені здався. Партизан, якийсь Бака… Бакалов, чи як його.

Ілько не міг удержатись на натруджених ногах, до того ж охлялий з голоду, шукаючи підпори, схилився на низенький паркан. Почувши останні Курибідині слова, звів голову й запитливо втупився в телефоністову потилицю. Біля його ніг стояли в брезентових чохлах телефонні апарати. Курибіда, притишивши голос, сказав:

– Ніякий він не Баканов. Це знаєш хто?

– Хто? – Удалов аж нахилився до Курибіди.

– Син Гордія Байди!

Обличчя Удалова витяглось, ніби він необережно проковтнув голку:

– Брешеш!

– Не брешу. Я впізнав його.

– Справді ти Байда? – гукнув Удалов уже до Ілька.

Ілько кусав губи й мовчав. Курибіда намагався не зустрітися з ним поглядом.

– А відкіля ти його знаєш? – уже з нотками підозри спитав Удалов.

– Мені доводилось бувати на їхній шахті. Що б же я став брехати? – І щоб ублажити Удалова, він улесливо додав: – Я ж тебе знаю: ти кожного наскрізь бачиш. Та його й капітан Кіт-Котенко знає. Можеш перевірити.

– Так за це ж може бути хрестик! От спасибі тобі, Курибідо! А я, грішним ділом, думав, що ти ідейний!

Курибіда почервонів, Удалов зрозумів це по-своєму:

– Тепер я одним духом доставлю його капітанові Кислому. Треба тільки води напитися. На гвинтівку, постережи його, а я забіжу в цю хату.

Удалов прочинив хвіртку й ступив до двору. Він ще не встиг дійти до порога, як з-під ґанку вистрибнув кудлатий пес, завбільшки з теля, і, обметнувши довкола, стрибнув на Удалова. Розвідник не встиг навіть нахилитися за каменюкою, як гострі зуби вп'ялися йому в тіло. Він закричав. Курибіда підкинув гвинтівку до ока й вистрелив у собаку. Собака заскімлив і кинувся за хату, а підстрелений Удалов поточився і впав лицем у спориш.

На крик вибігло з хати маленьке дівча в довгій спідниці й злякано зупинилось. Удалов хрипів і загрібав руками спориш. Курибіда деякий час стояв приголомшений, потім підбіг до Удалова, кинув на землю гвинтівку й почав рвати на ньому комір гімнастерки. На спині показалась уже червона пляма. У хаті, певне, крім дівчинки, більш нікого не було. Щоб не привертати зайвої уваги до того, що трапилось, Курибіда вирішив перенести Удалова до хати. Удалов стогнав, з рота йому булькала кров, але настрашений Курибіда стогнав ще дужче: