Розділ «Облога ночі Роман»

– Дякую за приємну новину. Я був певний, що англійці нас підтримають, але щось вони люблять зволікати.

– Тактика зрозуміла: щоб більше виторгувати. Але тепер видно, що остаточно домовились.

– Ох, не дешево, мабуть, обійдеться Росії ця ласка Альбіону.

– Ну що ж, або пан, або пропав! Зате поженемо тепер більшовиків, аж курітиме.

Капітан встав і попрощався з полковником. Проходячи повз телефоніста, він подивився на нього й спитав:

– Може, й цього бандита знаєш? Щось у тебе дуже широке знайомство.

Курибіда мінився на лиці й замимрив щось таке незрозуміле, що капітан, не дочекавшись кінця, вийшов.

Другого дня Курибіду послали в обоз одержати для полку телефонне майно. Він осідлав коня й потюпав на станцію.

Плохенький коник трусив його до станції, де перебував у ешелонах відділ постачання дивізії, більше двох годин. У полі густо кущилась ярина, буйно зеленіли озимі, жито вже викидало колоски, барвистим килимом лежали толоки. Занедбані поля заростали бур'янами. Густий, соковитий, запашний бур'ян з-під ніг слався, здавалося, до самого обрію. Курибіда проїздив заводи, шахти, кар'єри. Двори на заводах так само, як і толоки, зеленіли бур'янами.

Ніде не чути було ні чохкання паровичні, ні гримотіння на естакадах вагончиків, ні гуркоту вугілля в бункерах. Мертвими очима дивилися у висілках спорожнілі казарми, а на карнизах опустілих будівель безжурно туркотіли голуби, їх не лякав ні грім артилерійської канонади, що день у день стукав важкими молотами в землю, ні цокотання кулеметів. Од'їхавши в тил, перестав усе це чути й Курибіда. Тишу порушували тільки невидимі комахи. Коли зустрічалася підвода, то вона обов'язково щось підвозила для армії. Курибіда, що народився і зріс у Донбасі і звик бачити над головою димарі в кучерявих шапках з диму, зараз не впізнавав краю, немовби їхав через довге й широке кладовище.

На станції почувалося напружене життя. Тут було гармидерно, тісно й задушливо. Від розпеченої землі йшов сморід перегорілого мазуту й аміаку.

До станції безперестанку під'їздили і від'їздили підводи, скакали із степу і в степ вершники, совались, мов гусінь по долівці, ешелони, сновигали й пронизливо верещали маневрові «кукушки». Одна «кукушка», весь час висвистуючи, чмихала з вантажним вагоном, на якому майорів червоний прапор. Цей прапор здивував Курибіду. Він на хвилину подумав навіть, що попав не на ту станцію, але довкола солдати сновигали не з зірками на кашкетах, а з кокардами, а над ґанком поруч із станцією висів триколірний прапор. Нарешті Курибіда згадав, що на Донбасі, перевозячи динаміт, завжди, щоб попередити про небезпеку, на возах ставлять червоний прапорець. Паровозик одволік небезпечний вагон у самий тупик і покинув його там.

На запасній колії Курибіда розшукав потрібний йому цейхгауз. Довкола тяглися довгі ешелони. Вони були навантажені військовою амуніцією і пильно охоронялися вартою. Що ховалося у щільно зачинених вагонах, угадати було важко, але на відкритих платформах в одному місці він побачив великі гармати. Він нарахував дві батареї. Солдати вже лаштували до платформ містки із шпал. До другого ешелону охорона зовсім не пропускала нікого, але й здалеку видно було з-під брезентів величезні колеса. Накривка була розфарбована в різні плями, схожі на вибиту толоку. Решта ешелонів теж була старанно заквітчана гіллям або замаскована брезентами.

Чого-небудь подібного Курибіді ще не доводилось бачити. Те, що було під брезентами, видалось йому справжнім страховищем. Щоб краще роздивитися, він навіть підстрибнув на пальцях, але вартовому це не сподобалось, і він прогнав його зовсім.

Балакучий каптенармус, якого Курибіда знайшов у вагоні, пояснив, що під брезентами стоять аероплани.

– Розвідники. А прожектор бачив, у хвості стоїть? Як освітить червоних, так і під землею не заховаються.

Це було те, про що говорив у штабі капітан. Тепер і Курибіда бачив, що сила на боці денікінців, і для нього стало зразу зрозуміло, де його місце, а від цього полегшало на серці. Каптенармус, побачивши, яке враження справили його слова, додав ще:

– Тепер і в Харкові не зупиняться.

– Поженемо, аж курітиме! – сказав і Курибіда. – Аби тільки скоріше аероплани полетіли.

– Хіба їм довго збиратися: навісив крила, запустив мотор і лети.