Розділ «Облога ночі Роман»

– Я з вами як з благородним, а ви мені таке говорите. Муж у офіцерах був і по случаю хворої ноги не міг з'явитися до воїнського. Тепер його заарештували.

– Шкода. Такого б на місці треба упокоїти.

– Як робочого, так не жаліють! – вставила ображено ще одна жінка. Вона стояла осторонь, ніби наперед знаючи, що при цій владі для неї місце буде тільки останнє.

Заскімлив зумер, і Курибіда пішов до телефону. По лінії йшла перевірка, а між нею передавалися новини. Курибіда відповів на перевірний виклик і почав прислухатися до балачок, що сновигали по дроту, мов човник на ткацькому верстаті. Десь хтось розповідав, що у них видали консервоване молоко, привезене з Англії. Балачки переривалися тріскотнею пострілів, чути було кулемет. «Де це стріляють, Макишо?» – «На лівому фланзі розвідку помітили». – «А у вас як?» – «Затихло вже. Ледве ноги винесли». – «Чому?» – «Правіше трохи, на ділянці першої роти, Байда прорвався до червоних. Цілу роту погнав поперед себе, хіба когось ноги винесли. Я й черевиків відбіг, як утікали. Аж на другій шахті спинилися…»

Дослухати до кінця перешкодив Павлюк, помітивши, як очі в Курибіди полізли на лоба.

– Що там? – і перехопив трубку. – Нічого не розберу… Що ти чув?

– Калинівський партизанський загін прорвався до червоних.

– Де?

– На ділянці першої роти. А сусідня втекла аж на якусь другу шахту.

Павлюк остовпів.

Фронт під час громадянської війни утворювався не з суцільної лінії окопів, що обпліталися дротами в декілька рядів, як було за імперіалістичної війни, а з низки зайнятих міст чи інших стратегічних пунктів на одній по можливості лінії. Такими пунктами були переважно вузлові станції і ближчі до них села, міста й заводи з селищами. За околишньою місцевістю велося тільки спостереження через розвідку, тому різні «обходи» і «прориви» були явищем досить частим. Павлюк одразу ж зметикував становище:

– Це нас пошлють затикати дірку.

– Про це він і казав. – І Курибіда посміхнувся.

– Чого ти радієш?

– А чого ж не радіти? Тепер нам нема чого боятися партизанів, а то спиш і прислухаєшся, чи не скрадається якийсь Байдаченко.

Але Павлюк був іншої думки:

– Тепер може ще гірше бути.

Він не помилився: уже за якусь чверть години полкові було наказано виступати на фронт. Курибіда побіг мотати на котушку свої дроти. По вулицях метушливо скакали вершники, у дворах похапцем запрягалися вози, розвідники силоміць гнали попереду селянські підводи, піхота ладнала для походу на собі амуніцію, а обивателі виявляли свій настрій сполоханими вигуками. З тих дворів, де зчинявся крик, солдати не виходили, а вибігали й постійно ховали щось у торби, коли це було не порося або курка. З боку Ханжонкового почали тріщати постріли. Від штабу полку зірвався грузовик і, знявши куряву, погнав у той бік. У ньому розмахували гвинтівками солдати.

Курибіда ще не знав, що саме творилося за містом, він тільки бачив, що в місті заходила вже справжня тривога. Люди заметалися, мов на пожежі. Нагло над головою захурчав снаряд і, брязнувши серед будинків, зняв стовп чорного диму. На вулицях зчинилася паніка: бігли солдати, з дворів виверталися підводи, вони погнали спочатку в один бік, потім завернули і чвалом помчали в інший. У будинках загрюкали віконниці, звідусюди затріщали розрізнені постріли. Курибіда жвавіше завертів свою котушку. Вона висіла в нього на животі і вуркотіла, мов зіпсута шарманка. На ґанок у штабі полку вийшов полковник, схожий на цісаря Франца-Йосифа, біля нього метушилися офіцери, вони вискакували на коней, піднімали їх на чвал і зникали. Кілька коней під сідлами вертілися ще в руках ординарців перед ґанком і нервово торкали копитами камінь. Перестрілка збільшувалась. Гарматні снаряди настирливо нащупували центр. Із завулка виринула купка людей. Вона була оточена вершниками. Один із них під'їхав до полковника і поспішно відрапортував:

– Пане полковнику, більшовиків спіймали!