Розділ «Облога ночі Роман»

У колі вершників перед ґанком топталось душ десять робітників. Вони чи то дивувалися, чи то обурювалися, що до них присікалися ці солдати, і криво посміхалися до себе.

– Чого вигадуєш?

– Ви що ж? – визвірився на них полковник, незадоволений, що його затримували. – Ви що ж?

– Ми робітники з заводу, пане полковнику.

– Ішли на роботу.

– На яку роботу?

– Червоним допомагати, пане полковнику, – пояснював вершник з личками єфрейтора.

– Це ті, що плескали в ладошки на мітингах, – додав другий вершник. – А главний їхній комісар утік.

– Який головний?

– Що приказ про нього був – Мостовий.

– Піймати й повісити!

– Ловлять, пане полковнику.

– Завод стоїть, а ви шляєтесь? – витріщився він знову на робітників.

– Ми ж готуємо…

– Повстання?

– До пуску завод.

– В контррозвідку! – І полковник задріботів по східцях.

– Виїхала вже, пане полковнику.

Полковник озирнув околиці, і його погляд на хвилину затримався на глинищах. Глянувши ще раз сторч на робітників, ніби хотів на них гавкнути, він роздратовано махнув рукою до глинища.

– Давай коня!