Розділ «Облога ночі Роман»

– А Божа Мати!

– Здрастуйте вам! Неначе це старий режим.

– А що ти думаєш? – заметушився руденький зморщений чоловік. – Хіба не траплялось бачити в шахті?

– З переляку.

– Ну, може, це ще не факт, але ось це вже, хресті-бог, правда. У Ростові було. Захопив Байда місто.

– Аж туди його занесло? Бреши, бреши.

– Хресті-бог, правда! Захопив він у білих місто й каже хлопцям: «Даю вам, ребята, Ростов на три дні й на три ночі, робіть з ним що хочете».

– Чув дзвін, та не знаєш, де він. То ж білі так робили!

– Ну, може, і це ще не факт. А от що дальше, то вже істинна правда. Захотілось Байді ще чимсь вознаградити своїх героїв. Бачить, у вікні генерал сидить і цілиться в нього з… того…

– З шаблі!

– А що ти думаєш! Байда це побачив, та за бомбу, та в хату, коли ж там повно офіцерів. Він на них бомбу, а сам до скрині, у скрині менша скринька. Відкриває, а в ній повно царських хрестів і медалей. Половину війська, кажуть, вознаградив Георгіївськими хрестами.

Тепер уже сміялися всі, але руденький зморщений чоловічок так і не зрозумів, із чого вони сміються.

Легенда про хоробрість і кмітливість командира Калинівського партизанського загону, певне, з'явилась після одної операції загону. Розіславши навкруги розвідників, а крім того й населення охоче давало відомості, Байда довідався про військовий ешелон і вирішив на нього напасти. Поїзд проходив через маленьку станцію вранці. Кілометрів за п'ять від станції залізнична колія пролягала через лісок. У цьому ліску й засів партизанський загін. Коли поїзд мав уже рушати зі станції, двоє в козачій формі, з карабінами в руках злізли на паровоз. Машиніст здивовано подивився на появу такої охорони.

– Чого дивуєшся? Генерал в ешелоні іде, а тут, кажуть, партизани ніби балують.

Машиніст не виявив ні радості з того, що везе генерала, ні печалі, що «балують партизани». Він був уже немолодий і схожий на всіх машиністів: з підстриженими вусами і з сивиною в низько підстриженому волоссі. Дочекавшись сигналу, машиніст дав гудок і смикнув поїзд так, що козаки аж заточились.

– Не дуже ти панькаєшся з нашим генералом.

– Старий паровоз, – буркнув машиніст. – Як їздити, так багато хазяїв, а як ремонтувати, так ні одного.

– Правильно, товаришу, як кажуть більшовики.

Машиніст здивовано звів на них очі.

– Я кажу, правильно, товаришу! Розтринькують народне добро різні Каледіни, Мамонтови та Краснови, а ти їм мовчки допомагаєш.