Розділ «Облога ночі Роман»

Гордій Байда з усіх боків обдивлявся нову газету «Трибуна», і коли набрів на статтю про те, що росіяни чужі українцям, що вони мусять забиратися геть з України, бо «Україна – для українців», він здивовано звів очі на Ілька. Ілько не знав, як батько поставиться до цієї газети, і, бажаючи показати, що й він уже розуміється в політиці, сказав:

– Це ж і Варивода тепер вигукує: «Геть кацапів!»

– Дурна газета, і Варивода твій дурень.

Ілько і собі пхекнув і посунув газету до матері:

– Нате, мамо, оселедці буде в що загортати.

Другого дня Гордій Байда сам зустрівся зі штейгером Вариводою. Штейгер був уже в сивій шапці, а на грудях його красувалась жовто-блакитна розетка. Таку ж розетку носив уже й бухгалтер Пантелеймон Петрович, а поверх кожушка ще й червоний пояс.

Вариводу оточувала група робітників, яким він читав щось із знайомої вже Байді газети «Трибуна», а від себе додавав ще й якісь віршики. Виходило влад і ніби правдиво. Дехто схвально хитав головою, дехто іронічно посміхався.

Байда розумів, що Варивода бреше, але довести не міг і, мабуть уперше за все життя, пошкодував, що він малописьменний. «Якби його віршиком, якби приказкою, люди б скоріше повірили». Байда знав, що у Гриця Духоти є «Кобзар» Тараса Шевченка, і попросив собі на кілька днів.

Читав Байда вголос, виспівуючи кожне слово, як дячок. Хариті вірші здавались молитвою, і вона слухала їх, побожно склавши на грудях руки.

Ви – розбійники неситі,

Голодні ворони.

По якому правдивому,

Святому закону

І землею, всім даною,

І сердешним людом

Торгуєте?

– Чи ти чуєш, Харито?

І землею, всім даною,

І сердешним людом

Торгуєте?