Розділ «Частина II Криваві заручини»

– І в моїй, – сказав Петро і вийшов.

…Двадцять шостого червня Скоропадський з генеральними старшинами та полковниками були покликані до князя Меншикова. Там зібралися лише особи чоловічої статі, високі сановники: Меншиков, Долгорукий, Головкін, Апраксій, Стрешнев, Толстой, Шафіров, Бутурлін, ще кілька чоловік, і приїхав цар, приїхав по катівницькій роботі з гарячого місця, просто од ще теплого тіла сина, й потирав руки, неначе з холоду, й обпалював усіх кривавим жаром своїх витрішкуватих очей, і наказав веселитися: було багато випито горілки та з’їдено страв, особливо м’яса – м’ясо смажене, варене, печене, й ціла фортеця, виготовлена з м’яса та овочів, цар сам з’їв одну башту, підливу розносили чотири служники, схожі статурою на гвардійців, руки та губи цар витирав дорогими кролевецькими рушниками, з тих, що їх привезли йому в дарунок, либонь, в такий спосіб він і вшановував той дарунок, утирався й жбурляв за спину. Було проголошено чимало велеречивих тостів на честь царя та його сімейства, і цар походжав по світлиці й знову потирав руки, немов з холоду, й жартував, і змушував усіх пити та їсти. А потім враз зупинився біля гетьмана й прорік:

– Іване Іллічу, чував, що в тебе дочка красуня? Це правда?

Скоропадський скромно й стривожено подивився на царя.

– Що ж ховаєш від нас такий скарб? Хіба в нас немає покупця достойного? Є покупець. Та ще який… Ось Петро Толстой… Та не лякайся, не він, а син його, також Петро. Зело достойний отрок. Буде в тебе полковником. Я всіх своїх молодців переженю на малоросках. Ну то що, по руках, здається, у вас так кажуть?…

– Це коли продають коня або корову, – обізвався Полуботок.

Цар черконув по ньому кривавим поглядом.

– Налийте всім угорського. Іване Іллічу, здоров’я твоєї дочки та молодого Толстого!

– Вона… заручена, – вичавив крізь посинілі вуста Скоропадський, не бажаючи родичатися із вбивцею.

– Заручена? Що таке заручена? Спала з ним?… – І зареготівся, аж полум’я на свічках затіпалося на всі боки. – А якщо й спала… Мало з ким я спав? То мусив на всіх женитися.

– У нас такий звичай…

– Тепер наші звичаї – ваші. Бокали вже налиті… Вину не пропадати. І моєму слову також. За здоров’я молодих… Ніжинського полковника Петра Петровича Толстого і…

– Уляни… Юліани, – підказав Лизогуб.

– Юліани Скоропадської. До дна!

Скоропадський таки випив келих і, чи то від випитого вина, чи від несподіваної новини, сидів блідий, наче вибілене полотно, й на лівій скроні в нього дрібно тіпалася маленька червоненька жилочка. Поріднився, як гірко жартував Савич, з самим царем. У царя ж почала тіпатися голова. У передиху між тостами, вийшовши до сіней за малою нуждою, гетьман довідався про те, що сеї ночі упокоївся царевич Олексій. І оце вони п'ють заупокійне.

У рескрипт закордонним міністрам Петро вписав, що «Бог полишив сина мого Олексія живота від жорстокої хвороби, яка напочатку була схожа на апоплексичний удар».

Який не наївний був гетьман, але одразу втямив, що цар заплатив його дочкою Петру Андрійовичу Толстому за те, що той приволік на смертне ложе царевого сина Олексія. Гетьман запечалився вельми й до самого від'їзду не виходив зі своєї світлиці.

Мабуть, з усіх українців, які жили в Пітері, я один не знав про ті страшні заручини, ніхто мені про те не сказав, оберігаючи мене від якогось необачного вчинку. Я ж довго та болісно думав, як то батько міг умертвити своє дитя, свою плоть, я не осмілився осудити царя за його нелюдський вчинок, а тільки молився, аби Бог простив йому це, цар – Божий помазаник, отже, Вітець Небесний бачить всю його путь, веде його по ній, може, й це начертав йому? Божі шляхи невідомі, він і сам послав себе на Голгофу, на муки в спокуту за рід людський.

Про те, що царевич помер насильницькою смертю, нишком гомоніла вся столиця. Одні казали, що цар та його поплічники задушили царевича подушками, інші – отруїли, ще інші – цар власноручно забив його батогом. Сіє – таємниця, хоч і не така вже важлива. Достеменно було відомо, й то тільки вищим урядовцям, що тієї ночі в гарнізоні зібралися цар, Меншиков, Долгорукий – либонь, всі росіяни, хто потім був на банкеті, й завдали ще одне катування царевичу, а таємницю, хто з ним лишився останнім, після чого царевича знайшли вже мертвим, ніхто не осмілився виповісти.

Солдати сторожі бачили: вночі від Петропавловської фортеці останнім відплив ботик, у якому сиділи генерал Бутурлін; начальник таємної канцелярії Ушаков, Петро Андрійович Толстой та капітан Рум'янцев…