TextBook – Я відвертий з тобою, отче. Але недарма говорять: кожному своє місце!.. Я ніколи не думав ні про сенат, ані про колегії. За кордоном незмінно був першим у навчанні, а тут я людина без роду й племені, син опалювача Теплова…
– Забудь ти про це, зрештою! – мовив чернець роздратовано. – І якщо вже говорити про «місце» для таких, як ти…
– Тоді хто ж я такий?!
– Добре, зараз довідаєшся. Негайно.
І чернець почав свою розповідь:
– Одною морозною ніччю до воріт нашої лаври, що на ту пору була ще монастирем, приповз зранений польський офіцер…
– Офіцер?! Польський?!
Григорій не вірив власним вухам.
– Так, мій хлопчику, ти не помилився: польський офіцер. Щоправда, невисокого чину, але офіцер… І постраждав він зовсім не від вовчих зубів, а явно від рук людських. Від озброєних рук – врахуй це. Пам'ятаєш рани нашого опалювача?
– Пам'ятаю…
Зрозуміло, такого не забути. До речі, опалювач прожив недовго. Либонь, добряче йому дісталося! Неборака…
Однак Теплова цікавило інше:
– Скажи, а що по-твоєму полякам було робити в тутешніх краях?
– Наскільки я зрозумів, то була секретна місія…
– Звідки ти знаєш?!
– Річ у тім, що з вояком було немовля, причому не з простого, а з дуже древнього дворянського роду – буквально королівських кровей! Дитина була загорнута в найтонші пелюшки, на кожній з яких був вишитий родовий герб. Ця людина також принесла грамоту, написану на пергаменті й завірену відповідними печатками, а крім того – уламок багато оздобленої фамільної шпаги.
– Але ж ти тільки-но сказав, що дитину приніс усього лише молодший офіцер…
– Це зайвий раз підтверджує, що поранений ніс чуже дитя. І нарешті, останнє: на немовляті був золотий католицький хрестик.
– І ти хочеш сказати, що…
Григорій розгублено замовк.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 3 Ця страшна таємниця!..“ на сторінці 6. Приємного читання.