TextBook – Хто пішов геть?.. – пролепетав переляканий хлопчик.
– Ясна річ, ти, дурбелик, – роздратовано (як завжди в подібних випадках) відгукнувся чернець.
– Але-е-е…
– Мені потрібно поговорити з моїм хлопчиком без зайвих свідків.
– Не переживай, у разі чого я про хворого подбаю, – поспіхом завірив послушника Григорій, потім поспішив випровадити хлопця геть, якомога щільніше прикрив за ним двері й повернувся до хворого. Тоді, уп'явшись у видиму тільки йому одному точку десь на стелі, отець Феодор почав свою розповідь.
– Гришутко, ти знаєш, я завжди ставився до тебе, немов до рідного сина. І завжди бажав тобі тільки добра. Тепер уже не дні мої – навіть години полічені…
– Ні!..
– Не переривай, прошу. Увесь час хвороби я жив одною лише думкою про нашу останню зустріч, тому що настав момент, коли ти повинен довідатися дещо важливе. Не буду розповідати, хто такий я сам. Скажу лише, що я дуже багато зробив для батьківщини не тільки на мирному, але й на військовому поприщі… Та доля не надто прихильна до мене: кляте поранення в ногу одразу перекреслило всю армійську кар'єру. Титанічними зусиллями подібних до мене людей міняється історія цілих держав, однак сила наша в нашому числі, а слабість кожного при ньому залишається…
– Хіба може хтось замінити тебе? – щиро здивувався Григорій.
– Не перебивай, Гришутко, краще слухай уважно… Так, я служив батьківщині як і раніше, однак колишніх обов'язків виконувати вже не міг. Тому найвищою волею государя імператора Петра Олексійовича мене доправили в цю лавру, що у ті роки була ще звичайним монастирем: родиною й дітьми я обзавестися не встиг, а втручатися в мою діяльність було суворо заборонено не тільки ченцям, ба навіть архімандритові Феодосію!..
Отак і животів я тут, доки зимовою ніччю, майже такою ж морозною, як нині, Бог не змилостивився наді мною й не послав мені тебе як вихованця… Гришутко, знав би ти, як я зрадів!!! Нарешті з'явилася слабка надія, що справу свою зможу передати тобі – моєму земному наступникові.
– Ах, знаю я все це! Чув, еге ж, – зітхнув Григорій.
– Це ти про розповіді ченців, чи що?..
Теплов був занадто засмучений хворобою отця Феодора, щоб уловити в його голосі приховану іронію.
– Мені переказували все це не десять разів і навіть не сто, а…
– Хлопчику мій, усе це неправда! Називай, як хочеш: легенда, міф, вимисел…
– Неправда?! – здивувався Григорій. – Але ж усі, включаючи тебе самого, повторювали, що моя мати померла, батьком же моїм був монастирський опалювач Микола Теплов, який хотів віднести мене, немовля, до своєї родички Гафії, у дорозі на нас напали вовки, ми дивом вижили, а тіточка Гафія…
Його зупинив чи то слабкий сміх, чи сухий кашель старого ченця. Про всяк випадок Григорій потягнувся до глечика з відваром, однак отець Феодор тільки рукою махнув і продовжив:
– Ні, Гришутко, це неправда. Це все я вигадав тієї ж ночі, коли тебе принесли в нашу обитель. А на ранок повідав вигадану історію ченцям, щоб вони розповідали всім, хто спитає, те саме. Правду ж знають лише троє людей на всьому світі: я, Гафія та Никодим.
– Мовчальник?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пустоцвіт [Серія:"Історія України в романах"]» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 3 Ця страшна таємниця!..“ на сторінці 4. Приємного читання.