Бісова душа, або Заклятий скарб

Миколка спершу перелякався, коли дядько Андрій приліг поряд із убитим душогубом. Але потім побачив, що він дихає, і трохи заспокоївся. Сів поруч і почав чекати, пильнуючи, аби хтось чужий і небезпечний не підкрався.

От - дочекався, Андрій таки прийшов до тями.

- Гляньте, дядьку, смішно як. Ми від дощу втікали - аж ось він, дощ.

Дійсно, небо спухало грозовими хмарами.

- Усе правильно, синку, - сказав Андрій, дивлячись в нікуди. - Все правильно. З чого почалося, тим і скінчиться. Без коня, щоправда, ми з тобою залишилися, втік кінь, але невелика біда. І так доберемося.

Коли дощ пролився і вщух, коли на небі проступили зірки, а чорна веселка здійнялася над виднокраєм, Ярчук із хлопчиком, як і наказало за мить до пострілу люстерко, вирушили у Вирій, а з того місця, куди потрапили, - знову в Яв.

Настав час заривати скриньку.

* * *

Тут були гори, і дикий ліс, і співи нічних пташок. А так - усе як всюди. І не скажеш, що потрапили до зовсім іншої країни. І люди тут жили, як всюди, - приязні і не дуже. Принаймні, дізнавшись, що у подорожніх за душею ні копійки, нагодували задарма.

- У мене червінець був, - засоромлено пояснював Миколка, червоніючи. - Але я... загубив його... під Вовкоградом.

- Нічого, - прошепотів йому Андрій. - Бачиш, і так обійшлося.

- Ви у разі чого, повертайтеся, - змовницьки підморгувала повногруда вдовиця. А вислухавши чемну відмову, спитала: - Ви куди, у бік Дори? То там спитайте Стефана, то брат мій. Скажете, від Яринки з Ямни. Нагодує, напоїть, він у мене такий. А взагалі залишалися б у мене на ніч, куди вам поспішати?..

Ледь відкараскались.

- А де копатимемо? - вмить посерйознішав Миколка.

- Де люстерце звеліло, там і будемо. Між Дорою і Ямною. Ух, важка яка! Помагай, синку, а то я один не дотягну. - Після двобою з Гнатом Андрію нелегко було нести скриньку, тепер її волік Миколка.

- А чим ритимемо? - не вгавав хлопець.

- Іще не знаю. Однак, здається, місце саме знайдеться. І лопата - якщо знадобиться саме вона.

Лопата не знадобилася. Дуже швидко вони знайшли ідеальне для їхньої мети місце: пагорб, а на ньому - вивернутий із корінням явір, причому нещодавно (зранку в горах пройшла гроза).

- Бачиш, нічого не доведеться рити.

- А закопувати?