Бісова душа, або Заклятий скарб

Гнат нахилився над збуреною водою - і, нажаханий, миттєво відсахнувся: там, у глибині, наче на іконі, проступали постаті його матері і сестри!

- Бачив, - усміхнувся старий, - я знаю твої слабкі місця. Але цього мало, чи не так? Тому я покажу тобі ще дещо.

І старий тицьнув у казан гострою дерев’яною паличкою, схожою на стрілу, - просто в зображення матері.

Ненька захиталася і впала на підлогу; Гнат бачив, як вона заходиться від крику, але нічого не почув.

Незважаючи на татар-охоронців, що стояли неподалік, він кинувся на клятого чаклуна, але той ледь помітним порухом збив Гната з ніг - сам, без чиєїсь допомоги!

- Безглуздо, невірний. Якщо і далі поводитимешся так - сам помреш, але спершу побачиш, як помирають твої рідні. Навіщо, га? Ти ж навіть не вислухав, чого я від тебе хочу. А мені не потрібні ані голови твоїх друзів, ані ваші бунчуки. Е-е, навіщо мені ваші старі бунчуки і ваші порожні голови?

Ні, Гнат не спитав, чого ж він хоче. Але у погляді... так, у погляді, певно, щось таке відобразилося.

І вони обидва знали це.

- Як ти сказав його звали? - перепитав старий. - Ну, того, який почав тебе виводити назад зі шляху? Того, який заприсягся другому, у плащі, що виконає будь-яке його побажання?

Гнат подивився на відрубані дитячі пальці.

- Ярчук, - сказав він.

І здригнувся, коли почув, як тричі прокричав десь за шатрами півень.

* * *

Старий пояснив, що хоче дрібничку: аби Гнат повернувся до своїх і завжди був поряд з Ярчуком, чекаючи, поки до Андрія не прийде дивна людина у плащі і не попросить виконати обіцяне.

Я навіть, казав старий, не беру з тебе жодних обітниць. Бо не будеш ти нікому розповідати, що зламався - у вас це вважається ганьбою (і цілком справедливо). До того, ти ж розумієш, що я отут, в оцьому шатрі, дуже уважно стежитиму за тобою. І можу дістати тебе чи твоїх рідних завжди і всюди. Зараз ти віриш мені - всупереч усьому, бо зараз твій дух вільніший, ніж будь-коли, і сприймає світ таким, яким він є. А в цьому світі, невірний, є місце - мале-есеньке таке, нічим не примітне місце - для старого дурня з його казаном. Згадуй іноді про мене, особливо коди твій розум почне запевняти тебе, що я лише старий... е-е-е... як це там у вас кажуть? - шарлатан, так?

Якщо ж ти мені знадобишся, я дам тобі знати - і намагайся відшукати мене тоді якомога швидше.

І він відпустив Гната на всі чотири сторони - а насправді в одну-єдину, туди, де був Андрій.

Однак Гнат, звичайно ж, поїхав у рідне село: забрати матір із Галею та...

Ні, до хати він дістався без пригод, але тількино увійшов, тільки-но відкрив рота, аби наказати їм збиратися, як мати впала на підлогу і застогнала від болю.

Він сказав, що проїздив неподалік і на хвильку зазирнув - відтак, дочекавшись, поки матері полегшає, повернувся на Січ.