Бісова душа, або Заклятий скарб

й сліпе пожвавлення на паромі.

Зійшлися хмари, от-от проллються.

І риска в небі - автограф Бога.

А на паромі зсивілі люди

міняють коней - міняють з болем.

Дзвенять копита, знялися гриви.

Ривком зухвалим вудила коням

роти рвуть навпіл. “Бувай, красивий.

Не ображайся”. Паром відходить.

“Та й ви ж не першії, - метушиться

паромник. - Ви аби тільки знали:

отут, у Вирії, всяка живність -

вмирає. Коні нам і не сняться.

Й до речі, варто. Я правду... вірте!

Хвилина пам’яті - це багато.

А коні - хай їм! - нема тут місця

ні вашим бідам, ані коханням.

Долоні в воду - і п’єш. Смак крові.

І коні, пам’ять - все далі, далі.

Лиш на причалі блищить підкова