Бісова душа, або Заклятий скарб

Якоїсь миті він не витримав. Так часто буває уві сні, коли бачиш щось, що викликає в тебе найсильнішу тугу, журбу невимовну.

Прокинувся. Але не відчув від цього жодного полегшення. Сон видавався йому віщим, майбутнє - жахливим.

Тихо, аби не збудити Миколку, Андрій підвівся і відійшов трохи вбік. Вони заночували на кургані, в цій місцині їх було багато, - і майже на кожному височів до небес камінь. Але чомусь Андрій точно знав, що саме той, біля якого вони влаштувалися на ночівлю, наснився йому, що він і камінь уві сні стали єдиним цілим.

Андрій присів біля нього і прихилився спиною до прохолодної шорсткуватої поверхні. Душу рвали на клоччя суперечливі бажання, думки, надії.

Він запалив люльку і сидів так - поки нарешті його не відшукала берегиня.

* * *

Вона прийшла з півдня і цього разу - не крилася. Андрій помітив її тоненьку бліду постать здалеку, дивився, як вона, обережно ступаючи по землі, йшла до кургану. На плечах її тьмянів жупан. На зап’ястях (але це Андрій побачив тільки тоді, коли вона підійшла майже впритул) проступали сліди від мотузки.

Він не був упевнений, що вона прямує до нього, допоки берегиня не почала підніматися на курган. А коли підійшла, спитав:

- Що з тобою?

Він збирався сказати зовсім інше. Щось на зразок: “Навіщо прийшла?” чи “Знову будеш брехати, бісівське поріддя?” Збирався - але спитав саме це.

- Я вільна, - сказала вона здивовано, наче перевіряючи на дотик слово “вільна” і не вірячи, що це правда. - Виходить, Яги більше немає? Чоботи добралися до неї.

- Ти знала про чоботи! - здогадався Андрій. - Чому ж нічого не сказала?!

Вона стенула плечима:

- Якби сказала, хіба ти звернув би?

- Але ж ти хотіла звільнитися? - Тепер він почав розуміти; Яга згадувала про полонені душі, а берегиня - про те, що вона була підвладна чиїйсь силі і ризикувала, коли прийшла до них того разу.

- Тут зовсім по-іншому сприймаєш життя, - повільно мовила вона. - Наче здалеку бачиш вчинки та їхню важливість. Я знала, що рано чи пізно звільнюся. А якби ти поїхав допомагати чоботам, ти ризикував би Миколчиним життям. Це було б надто високою ціною за мою волю.

- А засідка? Звідки татари знали про нас?

- Пані Хазяйка слідкувала за мною. І коли зрозуміла, що я попередила вас, покарала мене.

- Виходить, цей таємничий Кисим з нею зв’язаний?

- Виходить, так. Щоправда, я вперше чую про нього, але, судячи з імені, це татарин. І якщо він був серед тих, хто переслідував тебе...