Бісова душа, або Заклятий скарб

ВОВКОГРАД

Кров оця на пальцях,

пил оцей на чоботах

- не мої.

Летимо чи падаєм,

білі або чорні ми...

Солов’ї

з круками скорботними

будуть вихваляти нас,

клясти нас.

Чи то колискової,

чи то поховальної

утинать.

Та чи нам, кумасенько,

тим та перейматися.

Не займай!

Лиш із часом мариться:

кров і пил змішалися.

Не своїх - нема.

Прикмету Андрій побачив уранці, години за дві після того, як вирушили далі. Прикмета була така, що не обминеш - якщо, звичайно, знаєш, що це.