Розділ «Арканумські історії»

– Добре, що у вас бодай у роті нема млинка.

– Хі-хі-хі… – відповіла вдова і розкинула ніжки. В повітрі поплив тихий скрегіт металу, але тепер він звучав, як музика.

– А знаєте, це навіть цікаво, – сказав королевич. – А, може, навіть і практично. Завше згодиться на господарці.

– Ах, не кажіть, – зітхнула вдова. – Насправді це муки. Мені так хочеться, щоб хтось по мені гецкав… Ненавиджу цю кляту машинку!

– А так між нами, скільки ви вже шницлів наготували для своїх кавалерів?

– Ви маєте на увазі, скількох я змолола?… Я вам скажу… Вісім.

– Мабуть, вони неймовірно верещали?

– Ще й як! Але саме цього очікував мій брат. Він прибігав і надавав першу медичну допомогу.

– Ви хочете сказати, що він і зараз чекає?

– А це вас не розгніває?

– То ви йому все розповіли? – обурився королевич.

– Якби я йому не розповіла, він би не дав мені драбинки і замкнув би двері на балькон.

– Прокляття! Це якийсь садиста!

– Що поробиш… Але він мій брат.

– Чому ж ви зі мною цього не вчинили?

– Бо… бо ви мені найбільше сподобалися. До того ж ви королевич… Єдиний син… А король ще чекає онуків.

– Гм… Я бачу, ви не позбавлена патріотичних почуттів. Це похвально… У вас нема якоїсь залізяки?

– Навіщо вам?

– А я запхаю її в цей чортів млинок, нехай там усе потрощиться.

– Ой, не можна! Це нічого не дасть. Брат зробить нову машинку і ще, можливо, хитрішу. Він ніколи не заспокоїться.