Розділ «Арканумські історії»

Хто живе в троянді

Хто живе в троянді?

В троянді живе цар Троян.

І було б, напевно, дуже дивно, якби він жив деінде, наприклад, у капусті. Або якби у троянді жив цар Капустян, якого, до речі, не існує, бо капусту, як відомо, надійно окупували немовлята, а ці вам не поступляться ні перед яким царем. Тому він не існує. Зате існує цар Троян.

Ось він на трояндовім коні гарцює серед пелюсток і привітно махає вам рукою. На царське вітання слід хоча б схилити голову, йому це мусить сподобатись. Ну ж бо, чого гапитесь? Схиляйте хутше голови!

А коли він виїжджає з троянди, довкола розливається запах «Шанель № 3", і всі кралі в захваті, не можуть просто нанюхатися. Ах як чудово пахне цар Троян!

І всі інші царі, королі, князі й лицарі, які живуть у квітах, скидають капелюхи і вимахують ними, не тямлячись від утіхи, адже цар Троян – це не просто Цар, а жива легенда. Він вродливий і молодий, про нього всюди лунають пісні, а дівчата можуть годинами вистоювати попід трояндовим замком, визираючи свого героя.

Цар Троян гарцює на коні і роздаровує усмішку. Юрби народу просто дуріють – верещать, лементують, стрибають, тягнуться до царя руками. І коли він кидає їм свого капелюха, то розривають його на клапті, аби хоч якось поділити цю дорогу реліквію. Він їм шпурляє хустинку, потім свої червоні чоботи, вслід їм летить розшитий золотом жупан, батистова сорочка – і все це юрба несамовито шматує і розпихає по кишенях.

Цар Троян хоче повернути коня, але не може. Він стурбовано зиркає на всі боки, шукаючи хоч якоїсь щілини серед цього юрмища збожеволілих людей. Ситуація стає серйозною.

Цар нервово здирає із себе штани, кидає в юрбу і править конем у тому ж напрямку. Штани вмить розриваються, але цареві вдається вибороти кілька метрів. Народ знову стає стіною.

Що ж, нічого не залишається – і цар скидає під ревіння спіненого тлуму свої сніжно-білі кальсони, вони змахують крилами, наче королівський лебідь, і плавно опадають на жадібні руки. Знову відвойовано кілька кроків, а юрбі нема ні кінця ні краю.

Цар зриває збрую з коня, шпурляє сідло і стремена, ба навіть розкішного султана з павиних пер не шкодує – все це юрба шматує і розпиха по кишенях. А до замку ще кусень дороги. І тоді цар починає роздаровувати плювки. Він харкає наліво й направо і народ із вдячністю ловить ці свідчення царської прихильності. Але небавом у роті стає сухо.

Тоді цар вишмаркує, що бог послав з носа у підставлені долоні мас.

Юрба реве:

– Слава! Хай живе! Віват! Боже бережи царя! Гурра!

Цар шкодує, що замало випив рідини перед прогулянкою. Він встає на повен зріст і цюняє людям на голови, а кінь тим часом виграє ще кілька метрів. Юрба наставляє капелюхи, кишені, пазухи, жмені. Але в Трояна надто обмежені можливості.

Коли він хоче знову сісти, ноги його слизькають на мокрій спині коня, і він падає коміть головою.

І тоді настає апогей свята. Царя Трояна – чарівного царя Трояна – розрізають на клапті і розпихають по кишенях.

За трояндами сідає сонце. Натовп розходиться.

Юні дівчата беруться за руки і співають нову пісню про царя Трояна. Коли в них народяться діти, то почують безліч легенд про народного героя.