Розділ «Арканумські історії»

На стінах вивісили лозунги, які закликали громадян віддати усі сили на боротьбу з Оком.

Громадян намагалися заспокоїти звісткою про побудову нових далекобійних ракет націлених на Око. Та громадяни були не в тім'я биті і розуміли, що з неприкритою задницею ракети не збудуєш. Робоча дисципліна з'їхала на пси. Хто хочеш міг відлучитися з роботи і потім яснити, що полював на Око. Чоловіки могли не приносити жінкам платні, посилаючись на поповнення фонду боротьби, а жінки в свою чергу виправдовували неготовий обід шиттям кальсонів для війська.

А тут ще почали стріляти панцерники. Око зазирне в люфу, а панцерник бабах! – якогось будинку й нема. З'явилися жертви воєнного лихоліття. Одного разу такий снаряд перелетів через кордон і залетів у державу, з якою Арканум був хоч і в тісних, але ворожих контактах. Урядові ледве вдалося затамувати конфлікт, вивізши весь урожай моркви до тієї держави, бо морква там правила за делікатес. А якби морква на той час не вродила, то не знати чим би це закінчилося.

Тим часом народ перейнявся таким ентузіазмом, полюючи не Око, що зупинилися всі заводи і фабрики. Усі громадяни стали добровольцями. Але як прогодувати таку масу добровольців? Уряд змушений був продати частину зброї менш цивілізованим країнам і закупити макарони, щоб населення не вимерло з голоду. Оскшьки полювання продовжувалось, то деяким менш цивілізованим народам вдалося продати не тільки решту зброї, але навіть ножі, виделки і коркотяги. Це, ясна річ, дуже піднесло їхній добробут, але відбилося на арканумському.

А що ж Око? Небавом той жебрак тихенько собі вмер, і ніхто більше ніякого Ока не бачив. А проте Арканум ще довго не міг отямитися. Військове становище відмінили, але заклики на стінах не зникли. Навпаки, їх стали малювати ще яскравішими фарбами. А в газетах навперебій з'являлися оголошення про нові зрушення в боротьбі з Оком. Із платні арканумців відчислялося 90 % у фонд боротьби. Магазини поповнилися найнеобхіднішими продуктами. Але й далі бракувало тих ненайнеобхідніших, без яких чомусь арканумці прожити не могли. Понадто, що ще залишалися при житті покоління, які пам'ятали кращі часи. Мимоволі боротьба з Оком переросла на боротьбу з кращими часами. їх оголосили міфічними, а всіх, хто про них згадував, садили до цюпи. Літераторам суворо заборонялося згадувати окремі продукти, а художникам – малювати натюрморти, бо, як не дивно, художники впродовж цілої історії малярства охочіше змальовували саме ненайнеобхідніші продукти – печені качки та індики, шинки і сальцесони. Віднині вони змушені були малювати тільки макарони, рибні консерви і ковбасу ліверну собачу. Письменники тепер постійно у своїх творах згадували про Око, яке загрожує добробуту країни. Уряд настільки звик усе списувати на кляте Око, що уже ніхто з урядовців не заникувався, не відкашлювався і не молов дурниць. Дозволили вмикнути телебачення. Культура знову піднялася. Посипалися хабарі, хоч і в більших дозах. Зросла економіка. Скоро взагалі все стало на свої місця.

Лише на площі Перемоги сталися деякі зміни: змію, котру розтрощував молот замінили Оком.

Поки я пишу цей репортаж зі своєї мандрівки до Аркануму, на моєму столі в попільничці раптом засвітилося чиєсь око. Воно недремно стежить за мною і я намагаюсь не чіхатися і не шморгати носом, щоб виглядати на американських телеекранах якомога пристойніше.

1984