Розділ «Сни»

Щойно я зачиняю вікно, як малюки знову невдоволено шарудять за дверима.

Тоді я впускаю їх досередини.

Вони заходять – такі чемні, тримаючись за ручки – і прямують відразу до вікна, впевнені, що я їх зараз відкину.

Я таки відчиняю вікно і висаджую їх на підвіконня.

Після цього приношу трилітровий слоїк гасу і дбайливо їх поливаю.

Вони ані мрукнуть.

Нічого не тямлять і тоді, коли я підпалюю їх і скидаю шваброю з підвіконня.

Обидва палаючі смолоскипи, дриґаючи ногами й руками, падають на трамвайну зупинку. Саме одійшов трамвай і юрба розсоталася. Нікого не було травмовано.

Як вони там горіли мене вже не цікавило.

Я зачинив вікно і заходився мити підвіконня, щоб затерти сліди від гасу. Фарба здулася й облущилась. Довелося ще й перефарбовувати вікна. Але це виявилося куди приємнішим заняттям, аніж знищувати малюків. І, коли задзвонив телефон і я приклав слухавку до вуха, то не почув уже сміху, а тільки плач. Він був нешкідливій. Бо лунав з тамтого світу.

1984