Розділ «Сни»

І я дмухну.

І полечу в пустоту пустоти.

1974

Тільки тінь

Звідкіля в мене цей страх? Який вітер завіяв його зерно і дбайливо полив молодим дощем?

Я озираюсь і лякаюсь тіні, що одірвалась від дерева і крадеться за мною, перетинає світляні калюжі, розлиті ліхтарями.

Будинки склеплюють повіки, вікна мовчазно хрестяться і за фіранками смеркають налякані обличчя.

Ніхто не хоче бачити мого переслідування. Лишають мене самого зі своїм страхом.

Тінь ковзає бруківкою, прослизає попід моїми ногами, попід моєю власною тінню і щезає удалині.

Хто се був? Що йому треба?

Невідомість жене мене навздогін, в темряву й тишу нічного міста, котре відреклося від мене.

Але поволі страх таки розпрямляє листочки, випростовує гілочки і ледачо потягується. Він змушує мене вернутися назад, запорпатися в листя і причаїтися до пори, виловлюючи тіні слів, що давно померли.

Ось вони сходяться до моєї постелі і обступають довкруж, руки холодні кладуть на спітніле чоло, питають: – Звідкіля в тебе цей страх?

1980

Жити у склянці

Бачу чудесних русалок на дні голубої склянки. Вони колишуться серед зелених водоростів, а бульбашки повітря здіймаються вгору і плавають на поверхні.

їхні сонячні перса дзвонять грайливо і лине музика із голубої склянки, і їхні білі долоні спурхують понад водою, і опадають, розлітаючись, бризки на моє обличчя. На вустах чую смак солодкого вина.

Я розмішую ложечкою русалок у склянці, розмішую їхній світ, вони сполохано метушаться, мало з води не вистрибують.

Я калатаю ложечкою усе швидше і швидше. Небавом усі вони кружляють у дикому вирі, в якому зникає прозорість вина.

Оплетені густо водоростями, скидаються тепер на зелених птахів, що потрапили в ловецькі мережі. Вони кружляють навздогін за моєю ложечкою, мов навіжені доньки вітрів. Здавалося, ніби крутиться чортове колесо. Швидкість його зростає. Посередині склянки утворюється глибокий повітряний колодязь, що сягає мало не до самого дна.