І тут я помічаю, що вже не володію своєю рукою, вона починає крутитися сама по собі. Я хочу спинити її, але не можу. Вона крутиться усе швидше і швидше, і в міру зростання швидкості її затягує в цей винний вир.
Я захльобуюсь, другою рукою пробую зловитися за край склянки, але мене закручує з такою силою, що рука лише ковзає.
Чую, як об мої ноги б'ються тіла русалок, слизькі тіла, холодні тіла. Ловлю останній ковток повітря і щезаю у склянці. Довкола червоно аж горить, а в тій червіні – зелені тіла русалок, чиї сонячні перса тягнуть мене усе вглиб і вглиб, туди, звідки нема вороття – на саме дно голубої склянки, яку зараз тримаєш ти у руці і збираєшся випити.
1986
Час топельників
В небі жовтому – риби чудовні – очі витріщені від подиву. Золотая луска аж плавиться на сонці й тече вниз ясна карамель. Риби ворушать жабрами і кажуть «О».
Надвечір, коли хмари їх всіх затулили, і посіявся дощик дрібний, сірі топельці про нас ізгадали і до наших будинків приплинули. Вони припадали до наших вікон, розпластавши ніякі обличчя до мокрих шиб і губами робили «О». І дивились, дивились на все, що в кімнаті у нас відбувається.
Під їхніми пильними поглядами ми поводили себе дуже нервово, нам усе падало з рук. Не було й мови, аби хтось із нас дозволив собі у цей час любитися. Вони стежили кожен наш рух. Мені не забути, як того вечора найвродливіша в світі топельниця приплила до мого вікна. Показувала по частинах дивне тіло своє, чаклувала і вирувала… руками ніжними закликала… цілувала шибу так палко, наче б цілувала мене. Я навіть чув її подих – холодний і свіжий, як ранок узимку.
Тихий шепіт її прокочувався по хаті і танув у найглухіших закутках. Чим я мав оборонитися?
Я зачинився у шафі, запорпався у вбрання просмерджене нафталіном і почав уявляти тебе. Але ти чомусь не здатна була витіснити тіла топельниці.
Її шепіт ласкавий і тут мене розшукав, обволік мене й заколисав.
Коли я прокинуся, задихнувшись на смерть від нафталіну, то попрошуся до топельців, щоб зустрітися з нею. Часом запливати у рідне місто. Цілувати шиби вечірні і тихо муркотіти комусь колискову.
1986
Мертва липа
Коли я розплющив очі, то побачив чотири голі жінки, що хижо клацали зубами. Вони обступили ліжко з чотирьох сторін і ласо придивлялися, наче б вибирали смачніший шматок.
На стелі ясно горіли зорі, і блимав світлом якийсь заблуканий літак.
Вітер зняв ціле вітрило піску і проніс його над головою.
З темних таємних глибин підлоги випірнали холодні риби і блискали люто очима. Я чув, як ворушаться їхні плавники.
Хтось тесав камінь і тяжко стогнав.
Впав обірваний ланцюг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ги-Ги-и» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сни“ на сторінці 12. Приємного читання.