Розділ «Ги-Ги-и»

– От падлюка! – скипів Каганович. – Я вже домовився! Мій мавзолей буде праворуч!

– І всьо це єрунда, – вдарив по столу кулаком Ворошилов. – Я знаю точно, що мій мавзолей буде праворуч від Сталіна. Я завжди був його вірним другом і соратником!

– Братці! Да шо ж це таке! – аж за серце схопився Молотов. – Да я усьо вже вищитав.

Він витяг якийсь папір і почав усім показувати:

– Бачите? Отут Сталін, отут Берія, а отут – я! Я вже всьо обдумав!

– Ах, падлюки! – гаркнув Сталін і, вирвавши у нього з рук папір, пошматував на дрібні клапті. – Я не вмру ніколи!

– Вам поможуть умерти, – втрутився я. На мене щось найшло і я тепер дуже ясно бачив, що їх чекає. Кожному я міг напророчити його долю. Я дивився на їхні пещені настрашені обличчя і читав, мов у книзі, їхню смерть. – Вам поможуть умерти ваші ж соратники.

– Хто? Конкретно! По іменах!

– Вони всі тут.

Сталін обвів присутніх налитими кров'ю очима: – Ага! Убивці! Гадюки! Пригрілися?

– Йосип! Схаменися! – пробував заспокоїти Лаврентій. – Хіба ти не бачиш, що це він розважається за наш кошт?! Він навмисне нас стравлює. Щоб ми перегризлися і видали якомога більше секретів.

– Точно! – пропищав Малєнков. – Це він всьо підстроїв! Петлюра!

– З-за гробу мстить! – похитав головою Ворошилов.

– А все-таки серед вас є мої вбивці, – сопів Сталін. – Я це нюхом чую.

– Вони накриють вам лице подушкою, сядуть зверху і ви задихнетесь, – говорив я.

– А-а! Вже знаю! – зрадів Сталін. – Пізнаю методу! Це зробить Берія! Напрольот бачу! Ах ти ж гидка ропуха!

– Йося! – стис кулаки Лаврентій. – Не піддавайся на провокацію! Петлюра хоче внести розкол в ЦК! А тоді захватати власть!

– Во-во! – згодився Ворошилов. – Я як глянув на цього, дак зразу собі сказав: «Да це ж Петлюра!» А ви – кіношник, писатель…

– Канчай, Климентій, бздіти! – урвав його Каганович. – Петлюру ми давно вже убрали. Просто та хочеш нам баки забити, щоб ми й тебе не запідозрили.

– В чому? – стривожився Климентій.