Розділ «Частина перша»

Біля входу до тронної зали стояли, нудьгуючи, два кавалергарди у срібних латах. Розмовляти їм заборонено, то мусять вони щось думати, можливо, обмірковують ті події, що промчали крізь царські хороми. Напевно, бо ж добре вкарбувався їм двір Єлизавети – дивуються з нечуваної скромності й простоти нової імператриці. Подумати лише – всього дванадцять камер-юнкерів і стільки ж фрейлін, причому дамам заборонено носити високі зачіски: кожна красуня-дворянка може без ніяких труднощів потрапити на бал або ж на чай до цариці, якщо в неї зачіска не вища за чверть ліктя. А мужчина-дворянин – аби лише при шпазі. Сама ж цариця вийшла на перший бал у гвардійському мундирі, в якого одяглася біля церкви Різдва, і випила з офіцерами чарку горілки на знак вдячності за престол.

Старі кавалергарди вдоволені, що з них зняли огидні гольштинські мундири й повернули російські. І хоч вони стоять тут день у день, усе ж знають дещо про те, що діється за стінами палацу. Солдати вдоволені скасуванням щоденної німецької муштри, заведеної абшитованим імператором, який, кажуть, раптово помер у Ропшинському палаці від нападу гемороїдних кольок. Можливо, кавалергарди чули про іншу причину смерті Петра, бо з лячною цікавістю позирають на Орлових, що безцеремонно, не доповідаючи про себе, заходять до тронної зали.

Лакей, що стоїть біля царициної вбиральні, знає трохи більше. Йому відомо, що Катерина нагородила обер-гофмейстера Паніна і гетьмана Розумовського п'ятьма тисячами карбованців річної пенсії кожного; Григорія Орлова призначила своїм особистим камергером, а Олексія вшанувала званням секунд-майора Преображенського полку, обидва ж отримали олександрівські стрічки і по вісімсот душ кріпаків; статс-секретар Теплов нагороджений двадцятьма тисячами червінців.

Григорій Теплов знає ще більше. Він чув на власні вуха, як уміє молодий камер-юнкер Гришка Потьомкін наслідувати голос цариці й цим доводить її до конвульсивного сміху; знає, що цей улюбленець цариці не дуже подобається Олексієві Орлову. Але то дрібниці. Статс-секретар отримав доручення подати цариці кваліфікований промеморіум про Малоросію: імператриця зайнялася вивченням окраїн імперії. І ще одне – Катерина, незважаючи на те, що її суперника вже немає серед живих, квапиться з офіційною коронацією у білокамінній Москві, а граф Панін чомусь зволікає з коронацією.

Микита Іванович Панін проходить повз мовчазних кавалергардів, які дещо знають, йде довгим коридором Зимового палацу, тільки-но викінченого знаменитим Растреллі, приймає уклін від лакея, що стоїть біля дверей царициного будуару і знає набагато більше, заходить до цариці і стримано кланяється, Катерина приязно простягає для поцілунку руку, просить сісти у фотель. Статс-секретар Теплов, що знає найбільше, послужливо витягає довгу шию, спритно ловить в очах цариці непомітний для Паніна знак і, зломлений удвоє, виходить із убиральні назадгузь.

Катерина ласкаво й начебто співчутливо позирає на Паніна – ох, скільки клопотів упало на вашу сиву голову з моїм воцарінням! – з теплою докірливістю похитує головою – ви б спочили трохи, Микито Івановичу, – врешті невимушено запитує таке собі жартівливо-банальне:

– Як ви гадаєте, Микито Івановичу, ким я була б, якби народилася простою людиною, до того ж мужчиною?

Досвідчений дипломат Панін скоса поглядає на тридцятирічну узурпаторку – він уже пересвідчився у тому, що з її уст рідко коли злітають слова, які б не мали практичного сенсу.

– О ваша величносте, – сухо, в дисонанс фривольному тонові цариці відповідає Панін, – ви б дослужилися до генерала.

– Неправда ваша, графе. Я надто ризиковна, щоб здобувати чин за чином протягом усього життя. Бувши лише підпоручиком, я б зламала собі голову в гонитві за славою.

– Хвалити Бога, ви не з простолюддя і цього з вами не сталося. А тепер, коли ваша величність посіли престол, причин для тривоги немає зовсім. Цариця ж не самотня – довкола неї друзі, радники і така вагома установа, як правительствуючий Сенат.

Катерина реагує не різко, але відразу: вона від Теплова знає дещо про наміри обер-гофмейстера – вихователя її первородного сина й конкурента принца Павла.

– Звичайно, звичайно. Сенат необхідний для самодержця, адже не хтось інший, а сенатори покликані приводити в дію закони, царями писані.

– Ваша величність зболили дещо недооцінити роль Сенату, що повинен бути не виконавчим, а законодавчим, – швидко парирує Панін і зауважує, як холодніє обличчя цариці. Більше вона не грає.

– Ваша світлосте, – сказала підводячись, – ви, як я зрозуміла, сповідуєте англійську систему управління державою. Смію зауважити, що для нас вона неприйнятна. Російська імперія настільки обширна, що, крім самодержавства, усяка інша форма правління їй шкідлива. На цьому стояла і стоятиме Русь.

Панін незворушно сидів у фотелі, не підводився, хоч Катерина стояла, вимагаючи цим поштивості від графа. Він доволі виразно давав їй зрозуміти, що капітуляції не підписує. Мовив, надаючи голосу переконливих ноток:

– Доцільність англійської системи полягає у тому, що в ній є парламент, який весь час перевіряє сам себе і правителя, тому помилки уряду ніколи не бувають тривалими. Країною нашою часто управляє випадок, в цьому ви встигли переконатися самі, а тому необхідна така установа, щоб гарантувала нас від політичних непевностей. Нова правителька, яку справедливо назвали Мінервою, має подумати про нові форми…

– Милий графе, голюбчику, – враз грайливо усміхнулася Катерина, обличчя знову стало милим, наче й не було перед хвилею жорстоко деспотичним, – я ж думаю! Як може не думати учениця Монтеск'є, вихована на його «Дусі закону», про новий цивільний кодекс для зварваризованої Росії. Все це неодмінно буде, і до вашого розуму за послугами вдасться бідна Като, але ж, графе, я ще не прийняла корони з рук мого народу.

– Благодійнице наша, – розвів руками Панін, – коронація, звичайно, відбудеться, але нинішньої хвилини скарбниця розбазарена гольштинцями…

– А ми скромно, графе, – відрізала Катерина, очі її знову затяглися холодною поволокою. – Я коронуюся першого місяця осені, Микито Івановичу, і ви, як мій обер-гофмейстер, подбайте про підготовку і порядок.