Розділ «Частина перша»

Осунулося обличчя Лантуха, опустилися плечі. Спер голову на руки, зіжмакав у кулаці оселедця.

– Кому… передати? І як же воно – без ради?

Порохня обернувся до старшин, запитуючи їх поглядом, хоча відповідь знав наперед.

– Калнишеві, – відповів. – А про козацьку раду не дбав ти вчора, не розпинайся і нині.

Мовчав лише Опанас Колпак. Гладкострижений, плечистий і високий, він поглядав на Калнишевського спідлоба, відчужено, вороже.

Без литаврів, без сурм, без посипання глиною чуба, без трикратного відмовляння прийняв Калнишевський із рук писаря булаву, пернач, печатку й мовчки поклонився старшинам на знак, що коло закінчено.

…На Новий рік уранці, як і кожного року, до Покровської січової церкви і на майдан, оточений тридцятьма вісьмома куренями, пушкарнею та військовою канцелярією, вилилося барвисте козацтво. У червоних кунтушах, різнокольорових шовкових жупанах, озброєне шаблями, пістолями, ятаганами, йшло під дзвони на заутреню. Два ієромонахи з київського Межигірського Спаса та січовий священик Кирило Тарловський у супроводі чотирьох дяків і хору січових школярів розпочали відправу. Старшини стояли перед вівтарем тесової церкви, прості козаки вишикувалися в довгі ряди гусаками, та не всі вміщалися всередині – на майдані стояв натовп, чекаючи на військову раду – хоча б про людське око, бо ж усі вже знали, кого обрали за отамана на старшинській сходці.

Та не вдарив у литаври довбиш після відправи, і шемрав натовп, все дужчав гамір і врешті майдан обурено загомонів:

– Раду, раду скликай!

Тоді на паперть вийшов Калнишевський у супроводі старшин і осавула з корогвою. Натовп затих. Чекав слова отамана – пояснення, чому порушилися нині ізпрежда заведені звичаї, чому не спитали товариства, кого воно бажає собі за кошового, – що ж це він самочинно вийшов до них, хоч і бажаний, але не вибраний?

Калнишевський стояв серед старшин спокійний і суворий. Він кивнув писареві, і той подав шапку з жеребками, оголосивши, щоб підходили курінні отамани до розподілу рік, озер і урочищ.

Курінні тягнули жеребки, вишиковували своїх козаків і вели їх до куренів на бенкети. Новий кошовий отаман зі старшинами подався до Кущівського куреня, з якого вийшов, до якого і повернеться, якщо йому не випаде більше отаманувати.

Затримався в курені лише на першого кухля, а тоді звелів викотити на майдан бочки з горілкою.

На майдані було поки що порожньо, тільки два дяки встигли десь уже закропитися: побравшись за шиї, хрипко галайкали, йдучи, дяківської:

Ой ти, дяче навчений, між школами вивчений,

Скажи мені, дяченьку, що то єсть – один?

Один Син Марії, що на небі церкву діє.

Над нами на небесі і на землі…

На їх спів виходили з куренів козаки. Дяки перші поквапилися до бочок і впрошували виночерпіїв, що вже заходилися вибивати чопи:

– Істину глаголим: якою мірою міряєте, такою відміриться і вам!