TextBook – Гнівається на вас Григорій Олександрович, що сваволять козаки і на Дніпровську лінію до землекопних робіт не йдуть.
– Та яким це правом на наших вольностях фортеці будують? Я про це й хотів у його сіятельства…
Усі дістали плату – хто яку заробив. І ти чекай на неї, отамане, вона ще в табакерці Потьомкіна. Чекай і вір, як вірив дотепер. А йому залишилося ще один раз чхнути. Поодинці легше. Спочатку гайдамаки, потім – яїцькі козаки, тепер…
«Чому козацтво не підтримало Пугачева?» – долинуло з другого кінця шинку французькою мовою, і глухий стогін вихопився з грудей кошового. Завтра Омеляна Івановича на страту… «Чи я цього боявся? Ні, смерті не боявся ніколи. А може, коли б пішов на злуку з Пугачовим, то й страти завтра не було б? Або – дві…»
І пригадався Калнишевському сон, що приснився на сьогодні в холодному трактирі. Підійшов до нього кат у червоному каптурі зі закривавленою сокирою і спитав:
«До якої смерті готовий?»
«Я ще не маю вмирати».
«Маєш умирати. При якій смерті не застогнеш? На палі проситимеш пощади?»
«Ні!»
«Четвертування боїшся?»
«Ні!»
«До скону в темниці готовий?»
«Ні…»
«Виберемо тобі найтяжчу смерть!» – зареготав кат і щез.
Калнишевський прокинувся з хмільної задуми. Хтось у чорному сурдуті зупинився перед його столом. Підвів голову.
– Чолом тобі, кошовий отамане, – промовив тихо незнайомий, ледь освітлений скупим світлом зі замерзлого віконця. Отаман приглядався до молодого обличчя незнайомого і силкувався збагнути, звідки цей свійський франт може його знати.
– Не моцуйтеся, ясновельможний пане кошовий, мене впізнати. Я досить змінився за тих десять років, коли-то ви, повертаючись із Ромна разом з майстром Сисоєм Шалматовим, що зробив витворний іконостас у вашій церкві, завернули до Лубен і гостювали в полковника Івана Кулябки, а потім заночували в хорунжого…
– У Любимського ж… У моєї небоги Меланії я ночував тоді… – наморщив чоло Калнишевський, і раптом його темні очі проясніли. – А ти… А ти отой юнак, що вчився тоді з Кулябчиними синами за кордоном? Господи! Син Меланії, Павло…
– Той самий. А нині вже виплуганився на вчену дорогу: і свої, і чужинецькі академії позакінчував і ось блукаю по світі, мов неприкаяний.
– Пристанища не дали? То ходи зі мною на Запорізькі Вольності хоч у яку школу або й січову. Я ще тоді тобі казав, пам'ятаєш, – в канцеляристи до себе кликав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Журавлиний крик» автора Іваничук Р.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 6. Приємного читання.