Розділ ««В неділю рано зілля копала…» Повість»

Хлопець скипів.

– Мовчи, цигане! – кликнув. – І не обзивайся більше. Я як улючуся, скину тебе з гори, що й не стямишся.

Ади… – додав погірдливо. – Йому моя мати нагадалася. От-от! – і аж свиснув з якогось обурення. Але хутко успокоївся. – Моя чорнобрива любка, – додав, – се «Туркиня», діду. Знаєш її? Чув про неї? Ти, мов та сновида, по всім світі лазиш! – і знов розсміявся.

– Не знаю. Але, як хочеш, розвідаюся… і, може, ще тобі коли в пригоді стану. Але знати не знаю…

– Та вже ж… Вона з циганами не братається, – вколов Гриць бутно діда.

– Ні, – каже покірно старий, – лиш любиться.

Гриць не зрозумів і вмовк. Йому стало ніяково від циганових слів. Не зрозумівши їх, не хотів більше питати і чомусь споважнів.

– Коби я знав, коли будеш справляти весілля, я приволікся би, – заговорив ще покірніше дід. – Я здалека б, здалечку, синку, – тягнув чимраз покірніше, майже до землі склоняючись, – здалечку, здалечку… лиш дивився б і не надивився. Але де вже мені старому, та ще й бідному старцеві бачити, як жениться багатир з багачкою!..

– Восени, – перебив йому гордо Гриць, – сеї вже осені, – говорив мов до себе, – буду женитися. Прийди, як хочеш. Бідних у нас милують, чому б старого цигана ні? Зі скрипкою прийди…

Старець покірно склонився.

– Так я й хотів би.

Гриць стояв перед ним, молодий, красний, і дивився понад голову старця далеко вперед себе, над ліси і гори, неначе виглядав когось.

– Що визираєш? Над чим розважуєш?

Гриць здвигнув плечима.

– Я про чорнобриву, діду… – признався. – Так мене обмотала, що з гадки не сходить, та хто знає, чи буде моя…

– Якби я ворожбит, то поворожив би тобі, хоч би і на горбі, – відповів старий, притримуючи хлопця, щоб на нього надивитися. – А так хіба стану тобі, може, коли в пригоді… між дівчатами, щоб не дуже вже ними турбувався.

– Ов-ва!.. – закинув Гриць… – Мені їх не страшно. Зроблю, як схочу.

– То хіба заграю тобі на весіллі, поки умру…

– На весіллі, – повторив з вимушеним усміхом Гриць.

– Як Бог дасть. Тобі одному ще заграю. Я рад би, щоб ти став першим багатирем у селі. Знаю тебе з дитини, а родичі твої були для чужого старця милостиві. Тому я рад би… хоч бідний… чужий циган… рад би, – і тут, урвавши, опустив нагло стару голову на груди і вмовк.