Я подивував, що Дем’ян Дем’янович такий миршавий, і розсміявся на всю хату.
– Чого ти? – насторожився Дем’ян Дем’янович і наставив на мене пташиного носа.
– Ти мене не впіймав, – сказав я. – І я не з тобою, а з нею.
– З ким? – здивувався він.
– З Україною, – сказав я. – На віки вічні.
Біля мене лежав вузький шорницький ніж, яким я пробував шорникувати, хоч те в мене погано виходило, я взяв його, відкинув ряднинку, що нею був укритий, і вгородив ножа собі в стегно. Я не відчув болю, й жодна риса не змінилася на моєму обличчі. Обличчя ж моїх переслідувачів спотворив жах. Дем’ян Дем’янович підвівся, подався назад, в очах їм диміло, з роззявлених ротів валувала пара. Являли собою картину жалюгідну й смішну. Я вийняв ножа й поклав його біля себе.
Дем’ян Дем’янович та його супряга по лихому ремеслу подивилися на ножа, на мене й, не змовляючись, задки посунули до дверей. Брязнула клямка, й попід призьбою почувся швидкий тупіт.
Я опустився на подушку, витер рукавом зрошене потом чоло. Подивився на покуть і зустрівся поглядом із стражденними праведними очима Ісуса, знайшов у них підтримку та схвалення. Я збагнув, що достойно завершив останню справу в ім’я Господа та істини. Всі інші залишаю вам. Амінь.
Розділ тридцятий
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яса. Том 2» автора Мушкетик Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ двадцять дев’ятий“ на сторінці 2. Приємного читання.