А тим часом один опришок ловить одного барана, другий другого. Велять спорожнити дзерівний котел, вішають його на берфелу. В котлі варять юшку з одного барана. Коли зварилася, виїли юшку й м'ясо поїли, а другого барана зварили й м'ясо побрали в бордюки й тайстри. Взяли ще на дорогу п'ять будзів.
Василь мовчав-мовчав, а потім і каже:
– А шо му ґазді говорити?
– Скажеш, шо був Довбуш та й забрав вівці.
– Не повірит.
– Ну то тікай з нами.
Довбуш має один план, а хлопців малувато. Але Баюрак не може ж так кинути скотину, тому питає:
– А з худобов?
– Дамо знати на сусіцьку полонину, аби прийшли та й заватагували.
Раз худоба не зостанеться без пригляду, Василь згоден. Ночували в лісі. Полягали хлопці довкола вогню.
Погляне-погляне Олекса по своїх леґінях – все чужі обличчя. Нема вже й одного з тих, що слухали Кралевича, як він оповідав про гайдамаків. Нема вже тих, хто хоч іноді, хоч краєм розумів, що не варто бути самим тільки розбійником, що ми малі люди, але й перед ними можуть стояти великі завдання. А це все народ – аби поживитися, попити, погуляти. Що з такими зробиш, та й чи варто щось робити?
Кінчати… треба кінчати… Може, згодом, як поволі, не спішачи наберу людей таких, як сам схочу. А тепер – треба перепочити. Вісім літ без віддиху – це багато. Та й часи не по тому: смоляки, хоругви насідають. Час, таки справді час трохи припинити, щезнути з очей влади. І Єлена, може би, відхляла, бо ходить як нежива. Не може забути.
Але все ж перед тим треба дещо покінчити. Та й відходити так скромно теж не хотілося би. Вже як відходити, то з грюкотом, з блиском. Щось таке витіяти, щоб пани довго пам'ятали Довбуша. Що се буде, Олекса ще не знає, але щось надумає.
А поки що діло теж непогане. Прийшли селяни з-під Богородчан, скаржилися на свою пані, що погано з людьми обходиться. Просили допомогти.
Олекса давно вже не бачив у себе таких послів, тому з радістю згодився й закомандував похід на Богородчани.
XV
Штефан Онуфрак просить, аби шлях взяти на Зелену, бо він хоче побувати у батька.
Олекса слухає – а думки, негарні думки вертяться в голові.
Мало хіба хлопців просяться часом побувати у батька-матері. Се ж так природно й нікого не дивує. Але…
Але батько Штефана війт – і це ставить Штефана в особливе становище. Він, Штефан, ніби, хлопець як хлопець: і б'ється добре, і товариський, а все щось не так, якось бокують від нього трохи товариші, не такий він чомусь, як усі інші. Ці настрої хлопців передаються й Олексі – й оце він слухає просьби Штефана, а сам думає: а що, як тут… зрада. І власне для того, щоб перевірити, дає згоду і шлях бере на Зелену. Під селом задержує ватагу, а Штефан іде до батька.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Довбуш» автора Хоткевич Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 31. Приємного читання.