Розділ «Частина друга»

– А бачите? От усе добре й обійшлося. Лежіть собі спокійно, а я піду до них.

– Ти не боїшся? – прошепотіла пані Малгожата.

– Анітрохи.

Леґіні вже почали з гомоном розсідатися по лавах. Олекса підманив пальцем Марцелю.

– А страва чиста?

– Чиста.

– Не затроєна?

– Ні, пане отамане.

– Ано спрубуй.

– З котрої миски?

Це було сказано так спокійно, погляд очей був такий одвертай, що Олекса усміхнувся.

– Но-но – не треба. Вір-ю. Но-ко, хлопці, напоймоси. Тіцький чєс і не вигіли-сми.

І почалася учта. Пані Марцеля була присутня весь час, і коли бачила, що кому чого бракує, зараз постачала.

– А то маємо господиню добру! – хвалив Олекса й на вихіднім витяг три злотих із тобівки й давав пані Марцелі.

Ледве помітно здригнулися руки у женщини, коли вона брала цей кривавий дар, але знала, що відмовитися не можна.

Опришки пішли. Пані Марцеля сіла на лавку і впала головою на стіл.

Мацєй вийшов за опришками. Почув свист. Чотири тіні з чотирьох боків метнулися у тьмі беззвучно. Взагалі опришки йшли, не видаючи звуків.

Мацєй виждав довго, поки міг думати, що опришки увійшли далеко. Пішов на вежу і вистрілив тричі з трьох мушкетів.

Пан Андрій прилетів на коні, але один погляд сказав йому, що ніби все в порядку. Стомленим голосом говорила пані Марцеля:

– Опришки були, але нічого не зробили ні пані, ні дитині.