Розділ «Частина друга»

Столи застелені білими обрусами, рушники по краях довгі – руки витирати. На столах барила з горілкою, миски з їдою. Зі стелі висить «павук», у ньому, як у церковному панікадилі, горять свічі. І всі горять – не пожалкував господар.

Обстановка була така, щоб перескочити через так гостинно заставлені столи і втелющити бартков. Та ще кого? Бабу з малою дитиною на руках!

Попустилися бартки молодечі, щез гнів з очей. Барилочка з горілкою має чарівну силу – проганяти гнів і з серця, і з очей.

Пані Марцеля виступила вперед із дитиною й поклонилася Олексі.

– Пане отамане! От година тому, як народилося оце дитятко. Пам'ятай на Бога, на хору матір і на оце немовлятко – та й не роби тут жодної шкоди. Тим більше, що ми приймаємо тебе як гостя, – і свобідною рукою повела в сторону застелених столів.

Ну як тут бити топором?

Але Олекса похмурений, але Олекса пам'ятає, що пани майстри відкуплялися дурничкою за всі свої гріхи перед народом.

– А де сам пан?

– Виїхав.

– Укік. Не чує себе справедливим. Мені донесено, шо він лихий пан, шо він си збиткує на своїх підданих, мордує, то-мит роботами, куєт у кайдани.

Пані Марцеля знов поклонилася.

– Слуги наші всі тут. Звели їх закликати й спитай. Якщо покажеться всьому тому правда – утни голову й мені, й оцьому младенцю, й його матері.

– Піди поклади дитину й склич слуги.

– Не треба і йти, я так закличу. Хто тут є? – сказала трохи підвищеним голосом.

Одчинилися двері до службових кімнат, на порозі показався Мацєй.

– Пан отаман хотять балакати зі слугами. Вони тут?

– Тут усі.

– Клич.

Почали виходити схвильовані, перестрашені люди, мужчини й жінки.

– Єкий ваш пан? Лихий? Клєтий? Мучив нарід? Шо? Слуги загули всі враз. Слів не зовсім можна було розібрати, але відповідь була ясна.