Розділ «Частина друга»

Олекса звернувся до пані Марцелі:

– У вашого пана бував коли в гостині пан Кшивокольський?

– Ні, ніколи. Бо наш пан його дуже не любили.

– Чому?

– Бо наш пан казали, що пан Кшивокольський не є правдивим шляхтичем, та й пан наш усе з нього посмішковува-лися. А окрім того, пан наш не любили таких, що ото із своїми підданими зле обходяться.

– Так. Тепер я усе розумію. Ігіт, люде, до себе – нічо вам не буде. А ви (до Марцелі) проведіт мене до вашої господині.

Пані Марцеля поклонилася й показала йти вперед себе. Олекса обсмикнув ремінь, мов бажаючи причепуритись, і пішов…

Одного погляду було досить, щоб переконатися, що говорено правду: перед Олексою дійсно лежала породілля, не всі навіть сліди акту було прибрано.

Пані Малгожата затремтіла, коли побачила, що до неї близиться опришок.

– Не бійтеси, не бійтеси, пані, вам нічого си не стане. То хлопчик ци гівка?

Пані Малгожата не могла говорити від страху. За неї відповіла Марцеля:

– Хлопчик, пане отамане, хлопчик.

– Се добре. То біх хоків, аби-сте назвали го Олексов. На памнєтку, шо-м був на єго уродинах.[71]

– Добре, пане отамане. Зробимо, – потакувала пані Марцеля.

– А чому пані нич не говорит?

– Перелякалася дуже, пане отамане. Та й по породі сил нема. То ж тілько бідна намучилася.

– Но нічо, нічо… Най відпічнет.

Нахилився трохи в сторону хорої й, ніби до глухої, підняв голос:

– Вам нічо си не стане, пані. І вашому чоловікові я ніц не зроб'ю. Скажіт му, най не боїтси Довбуша – Довбуш му нічо не зробит. І вам. Ми лиш повечеріїмо та й підемо собі гет. Зоставайтеси здорові.

Олекса вийшов. Марцеля поклала дитину і йшла до опришків, шепнувши на ходу пані: