Розділ «Частина друга»

Вийшовши, бистрими кроками подався по ринку в сірий його куток і зайшов нараз до шинку найпідряднішого ґатунку. Сказав дати собі пива, а коли шинкар ставив на стіл, сказав йому:

– Пришли мені фактора.

– Ні… А яка справа? У якій справі пан потребують фактора?

– Це я йому вже й скажу.

– То нехай я буду той фактор. Нехай пан кажуть, яка справа.

– Із вашої жидівської цікавості просто хочеш довідатися, яка справа, а потім таки пришлеш фактора.

– Ні-і… Чи я не можу бути такий фактор, як і всякий інший?

– Ну добре. Пришли мені зараз такого чоловічка, щоби міг виконати певне доручення.

– Ой-вай, яке діло? Це пустяк! А на яку справу? Сеймик розвалити? Пана якого побити?

– То вже не твоя річ.

– Чому не моя річ? Власне то є моя річ, бо я мушу знати, якого чоловіка вам привести. Чи то шляхтича гонорового, що йому сотнями платити, чи то підрядного, що на десятках ходить, чи то вояка, чи то хлопа?

– Во-во… Щоб був хлоп, але розумний. Або щоб похожий на хлопа. І щоб по-руськи вмів.

Сторгувалися. Шинкар пішов і за якийсь час привів досить підозрілого вигляду особистість, що була похожою скоріше на батяра міського, ніж на хлопа. Пан Кшивокольський оглядав і, видимо, щось обдумував.

– По-хлопську вмієш?

– Чему нє? – охрипло обзивалася особистість.

– Ано заговори до мене.

– А шо би я гувурив? – перейшла особистість на «руську» мову, з утрируванням наголошуючи на деякі звуки.

– То що хочеш? Ну… скаржся передо мною на погане хлопське життя.

Особистість чмихнула носом на таке чудернацьке завдання. Простіше було би, якби сказали зловити кого в темнім куті та набити добре або й ніж під ребро.

Нарешті шинкар розсіяв сумніви.