Розділ «Частина друга»

XIII

Відносини між подружжям останніми часами були якісь… невиразні. Зовнішньо все ніби зосталося по-давньому. Те ж піклування про обід, сніданок, чисту білизну, спокій, та ж запопадливість коло господарства – і разом із тим щось не те. Наче більше мовчазною стала матушка, більше задумливою. Робить, робить щось – і нараз зупиниться, наче аж замре, дивлячись кудись у просторінь. Менше почала балакати, а коли говорить, то якось уривчасто, відповідає, наче з обов'язку.

Маленька деталь. Завжди перед сном матушка говорила «добраніч». Говорить і тепер, але коли раніше до того слова малого додавалося тепло, то тепер зосталося саме лише слово. Мовби у пишної комети відтяли блискучого хвоста, і зосталася сама зірка певної величини.

Дивно, що отець Кралевич, такий мислитель, не помічав серйозності процесу, а здавалося йому, заглибленому у власні думки, що то перехідне, от зараз минеться.

І зараз оце мав іти до їмості не з яких там особливих міркувань, а більше з навички радитися в усяких господарських питаннях.

Крізь стіну запитав:

– Матушко, ви не спите?

– Ні…

– Можна до вас?

– Прошу.

Кралевич пішов. Оповів візиту Петюка, питався, чи добре зробив, згодившись на прихід.

– Очевидно, добре. Не прийняти тепер – се просто би означало: я тебе не хочу знати, бо переходжу до табору твоїх ворогів.

– Вже й «переходжу»…

– Аякже. З дому вигнали (за малим не сказала «вигнав»), прийняти не захотіли – хто ж як не вороги?

Отець Кралевич походив, походив по хаті.

– То, значить, ти радиш прийняти?

– Я нічого не раджу, – підкреслено відповіла матушка, – бо ти все одно зробиш, як сам захочеш. Я висловлюю тільки свою думку.

Отець Кралевич запитливо поглянув на жінку. Хто це говорить? Це ж говорить чужа та ще й озлоблена людина! Це не фраза друга-порадника. Але задумуватися над тим було ніколи, й він пірнув знову у свої думки.

Так… Велику загадку загадав сапогівському єгомостеві Олекса Довбуш. Тільки й думає Кралевич що про будучий візит.

Думає про нього й матушка. Ясно як день, що візит цей не укриється від пильного й стривоженого тепер ока властей. Влада не любить Кралевича, як ворохобну людину. Чи не буде це приводом до обвинувачення в спілці з опришками?