Розділ «1. Оксамитові очі демона»

– Ну от, я влипла, – сказала вона.

– Ми всі періодично кудись влипаємо. Принаймні ті, хто тут тусує, – сказав я.

– Мені нікуди йти.

Нас перебила зграйка дівчат, з кексами, круглими пиріжками, що чомусь називалися піцами. Такі дівчата спочатку приємно пахнуть домашнім милом, потім шанеллю номер п'ять, далі трипер, сифіліс і СНІД. Без варіантів. Тут у Зосі логіка залізна, подумалося.

– Я убила свого коханця, – спокійно заявила Фанні.

– Справді?

– Ну, так мені сказали, – вона зовсім по-дитячому хлопнула віями.

– І де це трапилося?

І тут вона розповіла про Тоцького, про Зосю, про Маму і якісь кляті картриджі. Я замовив їй коньяку і кави, бо п'ятдесят гривень, які вона тицьнула, зовсім без понту, продавцеві, виявилися фальшивими. І вона сказала, що світ гірше бляді і чи можна сигарету.

– Угу, – сказав я.

– Я не проститутка, – пауза. – Ну трохи не проститутка. Хочеш, я тобі розповім.

– Краще не треба, – сказав я і зробив добрячий ковток мутаційного пійла.

– Чому?

– Від чому слони дохнуть. А так я хотів тебе запросити на Новий рік.

Фанні прикусила губу і пойорзала на місці. Зовсім дитина, та, власне, вона такою і була.

– Але мене тягне на те місце.

– Мене теж, тим паче у нас спільні знайомі.

– Ух ти. Скоро я повірю в казки, – сказала вона. – А ти не мент?

– Не довелося.

– Погано.